Частина 45

  - Батьку, я впевнений, що це вони! – казав молодий Анджей Зборовський, скидаючи чорний берет німецького покрою з пухнастою білою пір’їною і витираючи з чола краплі поту.

  Один із шести синів каштеляна Марціна Зборовського захекався, бо тільки що якнайшвидше проскакав шлях від Яромержу до Праги, де розлючений шляхтич розшукував Сангушка, бо вже знав, що князь-утікач попросив прихисту у Фердинанда Австрійського.

  - Не можу повірити! – Марцін Зборовський схопився за серце. – Невже пан Бог став на нашу сторону? А ти не помилився?

  - Не помилився, – відповів пан Анджей, який на відміну він інших своїх братів, що віддавали перевагу сарматському вбранню, завжди вдягався по німецькій чи французькій моді і хизувався найвишуканішими манерами. Але зараз щось хиже проявилося у його обличчі. Він став схожим на німецького чорта на ймення Мефістофель, про якого показують вистави на імперських ярмарках: як відомий чорнокнижник доктор Фауст магічними заклинаннями викликав чорта для того, щоб задовольняти свої грішні, земні бажання.

  - Скільки днів ми нишпорили по містечкам та селищам навколо Праги... Невже таки знайшли?.. Де ж він зупинився?

  - У Яромержі.

  - У Яромержі? – зморщив лоба старий Зборовський. – Здається, це на півшляху між Польщею та Прагою?

  - Саме так, – підствердив син. – Я залишив людей, щоб слідкували за ним, а сам поспішив, щоб сповістити вас.

  - Добре зробив, синку, – каштелян Зборовський задоволено погладив довгу ошатну бороду, що вкривала його груди до пряжки на ремені. Тонкі губи, що губилися між бородою та вусами, скривилися в хитрій посмішці. – Переймемо того клятого Сангушка на підступах до Праги. Не можна дозволити йому побачитися з королем Фердинандом, бо тоді до нього буде важче доскочити... Хай знає, негідник, як красти чужих наречених! – старий вже вважав Гальшку нареченою одного зі своїх численних синів. Будь-якого. Він був готовий великодушно дозволити дівчині обрати того з молодих Зборовських, кого б їй заманулося.     

  - А то, правда, був Сангушко? Ти його впізнав? – каштелян Зборовський ніяк не міг повірити в удачу.

  - Не тільки його, а ще й князівну Острозьку, – підтвердив син. – Вона була перевдягнена на слугу, але я занадто добре запам’ятав її обличчя!

  - Отже, князівна з ним. Сагнушко не наважився залишити її під дядьковим присмотром... Ну що ж, тим краще! – вигукнув він після хвилинних роздумів. – Значить, за один раз і злочинця покараємо, і панну врятуємо та повернемо матері.

  Старий каштелян не хотів ділитися з сином підозрами. А насправді він задумався: чи не трапилося непоправного? Втім, Гальшка Острозька була ласою нареченою у любому випадку. Тож Зборовський відігнав від себе сумніви. Надто далеко вже він зайшов у бажанні помсти. Відступати не можна, бо над його слабкістю будуть сміятися усі ті шляхтичі, які чули похвальбу Зборовського привезти у Краків закутого у кайдани Сангушка.

  Зборовські зупинилися на постоялому дворі близ кам’яного мосту, що збудував король Карл майже двісті років тому, і який так і називали – Карловим. Звідти пан каштелян посилав на пошуки Дмитра Сангушка своїх синів Анджея та Марціна-молодшого, а також своїх гайдуків і молодих шляхтичів, що захопилися ідеєю врятувати панночку від підступного злодія.

  У Зборовського вже був вироблений план. І тепер, коли він знав, якою дорогою Сангушко прибуде до Праги, то настав час діяти.

  - Ми перехопимо Сангушка близ Німбурка, – вирішив старий Зборовський. – Я дам знак усім нашим, щоб збиралися там, у будинку місцевого бургомістра. Його ім'я -- Адам Кухта. Я з ним вже про все домовився. А ти вертайся до Яромержу і слідкуй за негідником. Як тільки він збереться до Праги – попередь мене з найшвидшим гінцем.

  - Добре, батьку. Зараз відпочину і повернуся...

  - Я тобі відпочину! – заволав батько. – Доля нашої родини висить на волосині, а він відпочивати вирішив! Та я в твої роки не спав по три ночі поспіль, якщо випадало щось важливе. Я й зараз не дозволяю собі спочити. А все через те, що хочу забезпечити майбутнє своїх невдячних синів!

  - Добре, батьку! Я їду негайно! – Анджей злякано підхопив зі столу берет і натягнув на голову.

  Біля дверей Анджей Зборовський обернувся до батька:   

  - А все-таки, хто з нас одружиться з князівною Острозькою? – запитав він.

  - Мені все одно, – каштелян похмуро махнув рукою. – Ти чи Марцінчик... Самі між собою вирішуйте. Яка різниця? Хто б з нею не одружився, добре буде нам усім!

  ...За три дні до того Марцін Зборовський познайомився з бургомістром міста Німбурка, паном Адамом Кухтою. І не тільки з ним одним. Каштелян намітив для себе кілька містечок, що перекривали під’їзди до столиці. І завів знайомства з бургомістрами. Тепер йому залишилося тільки дізнатися, яким саме шляхом Сангушко приїде до Праги, щоб перехопити його. 

  Знайомство з бургомістром Кухтою відбулося так.

  Пан каштелян Зборовський відвідав Кухту у ратуші, після обіду, коли той смачно поїв і дрімав у кімнатці позад приймальні. Він трохи розгубився, коли йому доповіли, що його просить про зустріч дуже поважний і пишно вбраний чужоземний пан.

  Бургомістр Кухта нашвидку пригладив прим’ятий одяг, розпушив бороду, щоб надати собі статечного вигляду, і присів на стілець біля важкого дубового столу, беручи у руку гусяче перо і роблячи вигляд, нібито займався справами.