Реєстрація

Гальшка Острозька. Книга 1

Частина 38

  Минуло кілька днів і біля брами Черкаського замку зупинився вершник. Він виглядав стомленим, начебто скакав багато днів поспіль. Але то був не звичайний гінець. Вершник був вдягнений наче шляхтич – у підбитий хутром смарагдово-зелений кунтуш зі срібними гудзиками та лисячу шапку з орлиним пером. Його супроводжували охоронці. Коли вершнику домогли спішитися, то Дмитро обійняв його і розцілував у обидві щоки.

  - Радий бачити тебе, – розкотисто вигукнув він.

  Дмитро підвів гостя до ганку, на якому стояла Гальшка, розчервоніла на морозі, вбрана у кармазинову шубу з лисячим хвостом на комірці.  

 - Ходімо, я представлю тебе моїй жінці, пані княгині Сангушковій з Острозьких. Про це, ти, мабуть, вже знаєш...

  - А як же! У Кракові тільки й мови, що про твоє весілля, – без посмішки відповів гость.

  - Люба княгине, дозволь мені відрекомендувати мого друга, пана Одаховського. Колись ми вчилися і служили разом.

 Пан Одаховський приклав руку до серця і церемонно вклонився:

  - Щиро вітаю пані княгиню. Тепер я можу засвідчити, що слава про вашу незрівнянну красу – правдива.

 Гальшка почервоніла. Надто юна, вона ще не звикла до панегіриків з вуст чоловіків, хоча вже встигла почути їх немало – від женихів, що юрмилися в Острозькому замку у дні, коли її мати влаштовувала свята.    

  - Проходьте, пане. Будьте нашим гостем, – привітно промовила вона, вказуючи на двері до покоїв.

  Князь Дмитро схвально кивнув. Йому сподобалося, що дівчина не розгубилася, а повела себе, як личить господині замку. Видно, що вона отримала гідне виховання.

  Утрьох вони увійшли у скромні покої, яким Гальшчині покоївки надали затишного вигляду завдяки речам з посагу молодої княгині.

  Гальшка жестом підізвала вірну Настку і звеліла їй принести для гостя келих з вином. Настка з недавнього часу перестала бути простою покоївкою. Тепер вона стала ключницею при молодій княгині, вбиралася в добротне міщанське плаття і гладко зачесувала русяве волосся, щоб бути схожою на дівчину з заможної родини. Іноді на Настку заглядалися молоді лучники, що прогулювалися по замковим стінам. Але вона не піддавалася залицянням тих голодранців, що продають за гроші власне життя. Після того, як її колишній наречений втік до війська, Настка вирішила, що зв’яже свою долю з чоловіком поважним та хазяйновитим, не схильним до небезпек вояцького життя.

  Настка принесла на срібній таці келих, наповнений до вінця червоним вином. Вклонилася і піднесла напій пану Одаховському. Той випив, завдоволено прицмокнув язиком і по-хвацькому витер вуса. Подякував пані княгині, а потім повернувся до князя:        

  - Я привіз новини з Кракова. Вибачай, якщо вони недобрі, але краще тобі знати правду.

  Дмитро посмурнішав.

  - Ходімо у двір. Я покажу тобі замкові укріплення, – запропонував він пану Одаховському.

  - Нехай пані княгиня вибачить мене, – гість знову вклонився – Сподіваюся, ще побачити вашу княжу милість перед від’їздом.

  Гальшка теж чемно вклонилася. Чоловіки вийшли у двір, а вона присіла біля вікна, що виходило на засніжене місто і покритий льодом Дніпро. І, в оточенні покоївок, повернулася до своєї праці. Кілька днів тому вона почала  вишивати покривало для аналою замкової каплиці – богоугодна справа, гідна того, щоб нею займалася ясновельможна пані замку.

  Дмитро привів пана Одаховського на псарню. Там саме годували хортів – піджарих та тонконогих, гордість князя.     

  - Гарні пси, – уважно обдивившись хортів, похвалив пан Одаховський. – Люті, але слухняні. 

  - Якщо хочеш, завтра пополюємо, – запропонував Дмитро.

 Але товариш похитав головою:

  - Не до полювання зараз.

  - Ну, розповідай. Що за новини ти привіз із Кракова?

  - Княгиня Беата наскаржилася на тебе королю у присутності всього двора. Якби ти бачив, як вона ридала, як убивалася, як заламувала руки!.. Тепер ти в очах шляхти – диявольське створіння, викрадач невинних дівчат.

  - Цього й слід було чекати, – невесело посміхнувся Дмитро. – Нічого. Мине час – і ця історія забудеться. А моя жінка відтепер назавжди залишиться при мені, бо що поєднав Бог, того людям не роз’єднати.

  - Тепер я розумію тебе, – сказав пан Одаховський. – Заради такої, як твоя княгиня, я б теж перевернув догори ногами усе королівство.

  Сангушко нетерпляче перебив товариша:

  - Так що відповів король?

  -  Це - найгірша новина. Я й приїхав лише заради того, щоб вчасно попередити тебе. Король викликає тебе на суд. А якщо не з’явишся і не повернеш княгині Острозькій її дочку – то тебе буде засуджено на інфамію та баніцію. Бачу, що ти не знав цього, – додав Одаховський, помітивши, як різко змінився вираз обличчя Дмитра, як водночас погасла його усмішка.  

  - Здогадувався, але не знав напевне, – признався князь.

  - Невже королівський гінець ще не дістався до тебе?

  - Ні. Мабуть, він не знає, в якому з замків мене шукати.

  - Отже, я обігнав гінця? Це добре. Принаймі, я зміг попередити тебе.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше