Дмитро мав намір оселитися з Гальшкою у найсхідніших своїх володіннях – у Черкасах чи у Каневі, подалі від королівського двору. Але у Житомирі його наздогнав лист від близького друга, пана Одаховського. Той розповідав, що пані Беата поскаржилася на Сангушка. Король розсердився і віддав наказ негайно судити князя. Одаховський радив Дмитрові не з’являтися на суд. Мовляв, буде розумніше заховатися на деякий час, поки королівський гнів не затихне. А сам Одаховський стане його захисником у суді. Недарма шляхтич вчився юриспруденції у Краківському університеті. Дмитро відписав у відповідь, що згоден.
Гінець від короля прибув через кілька годин. Його запізнення було викликане тим, що спочатку він шукав князя Сангушка в Каневі, де була його основна резиденція. Ця невелика затримка дала Дмитрові змогу обдумати свою наступну поведінку і прийняти рішення. Втім, королівського листа він уважно прочитав і поклав на стіл, поруч зі свічником. Гальшка, що сиділа навпроти Дмитра і читала книгу, підвела очі.
Гальшка замислилася, а Дмитро чекав на її відповідь, наче на вирок.
Дмитро аж знетямився від радості. Він відштовхнув ногою стіл, що служив перешкодою між ним та Гальшкою. Притягнув її до себе і поцілував. То був справжній поцілунок сильного, пристрасного чоловіка. Поцілунок, від якого мліє серце і підкошуються ноги. Сильні, вимогливі обійми... Все це заворожувало Гальшку і лякало її, бо вперше в житті вона відчувала те, чому й назви не знала. Вона пригадала ніч на Івана Купала, гадання на вінку і Настчині слова про те що кохання – це коли голова йде кругом і земля плине з-під ніг. «Невже це воно?» – подумала Гальшка. І зраділа. І злякалася.
Вона випросталася з обіймів Дмитра. Він відпустив її знехотя, але все ж відпустив, бо розумів, що вона ще дитя і йому треба проявити терпіння. Якби не це, то він вже б давно дав волю пристрасті.
Гальшка заспокоїлася. Вона була впевнена що дядько захистить її від будь-якої напасті.
#129 в Історичний роман
#3912 в Любовні романи
#94 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 24.08.2023