Частина 35

  Як не підганяла візників княгиня Беата, але чутки про те, що сталося у Острозькому замку, долетіли до Кракова швидше за неї.

  Лист зі скаргами на свавілля князів Острозького та Сангушка, який Беата, ховаючись від Василя, зуміла хитро надіслати королю, став широко відомим. Секретар прочитав його Сигізмунду Августу у присутності багатьох шляхтичів, яких новина приголомшила. До того ж, деякі пани були родом з Галичини та Волині, а інші мали з тих країв дружин, друзів чи родичів. Вони теж отримували з тих земель новини, які щоденно поповнювалися новими подробицями.

  «Зухвалий напад» – так охрестили при дворі події, що відбулися у Острозькому замку. Звісно, всі обурювалися поведінкою князів Сангушка та Острозького. І обурення було справжнім, не лицемірним. По-перше, з жінками такого походження, як Беата, так не чинять. По лицарським законам, жінок треба поважати і захищати. А по-друге: Гальшку викрали не тільки у матері! Її викрали у всіх чоловіків, молодих та не дуже, що мріяли взяти князівну за дружину.  

  Гальшка Острозька, не зважаючи на занадто юний вік, завдяки вроді та багатству стала самою бажаною нареченою королівства Польського та Великого князівства Литовського. Претенденти готові були битися за неї, але по-чесному, на рівних умовах, як на лицарському турнірі. Кожен міг хизуватися перед нею вродою, хоробрістю, титулом чи статками, але князівна Острозька повинна була сама обрати серед шляхтичів того, хто припаде їй до серця. Тоді й інші не відчували б себе ображеними. Бо вибір шляхетної дівчини заслуговує поваги. А тут не було ніякого вільного вибору! З’явився такий собі князь Сангушко і нахабно порушив правила гри!      

  Поки візок котився по закалюженим шляхам від Острога до столиці, Беата придумувала слова, які скаже королю. Слова мали звучати так переконливо, щоб усі, почувши княгиню, беззаперечно зрозуміли б, який негідник князь Сангушко, та підтримали б її.

  У Кракові княгиня зупинилася у будинку, який колись належав покійному князю Іллі. Беата звикла вважати цей будинок своїм. Тут вона провела незабутню весільну ніч. А зараз? Серце Беати здригнулося, коли вона ступила на сходи, що вели до кімнат, розташованих на другому поверсі. А зараз це вже не її будинок! Він належить Гальшці. Тобто, відтепер ненависний Сангушко, як Гальшчин чоловік, матиме тут такі самі права, які сама Беата мала у якості дружини покійного князя! Звісно, закон захищає жінку. Вона залишається господаркою своїх володінь. Чоловік не може примусити її продати землю чи будинок, якщо на те нема її волі. Але ж і чоловіку закон дає права! Заміжня жінка може господарювати у своїх володіннях як забажає, але потребує згоди чоловіка, щоб продати або подарувати їх. Тож, якщо Сангушко зажадає, щоб теща покинула будинок, їй доведеться піти. А він зажадає, у цьому Беата не мала сумніву!

  Княгиня Беата написала Сигізмунду Августу ще одного листа, де просила у його королівської милості дозволу прибути в замок і викласти свою справу. Відповідь надійшла швидко, навіть занадто швидко. Про це подбала королева Бона Сфорца, захисниця Беати. Княгиню Острозьку запрошували у замок на Вавелі наступного дня.

  Готуючись до зустрічі з королем, Беата вдяглася в чорне і дуже набілилася, щоб виглядати ще скорботніше.

  Її провели у велику залу, де панувала тиша, хоча зала була повна чоловіків та жінок, що прибігли подивитися на Беату та почути її розповідь із перших вуст. Король Сигізмунд ІІ Август сидів на стільці, обитому червоним оксамитом, а поруч з ним, на такому ж, тільки меншому, сиділа королева-мати. Саме Бона і звернулася до Беати, бо Сигізмунд Август виглядав таким пригніченим і незадоволеним, що не знав, з чого почати. Начебто у королівстві було мало халеп, щоб ще й розбирати жіночі сварки у сім’ї Острозьких!

  - Підійдіть, княгине, – милостиво звернулася королева Бона до Беати. – Розкажіть нам, що сталося. І будьте певні: ми захистимо вас і вашу дочку.

  Беата повільно і трохи похитуючись наблизилася до королівської пари. Шляхтичі і шляхтянки здійняли легкий гомін, бо не могли втриматися від пересудів, коли побачили Беату такою нещасною та пригніченою. Адже всі знали її як одну з самих вродливих, чепурних та вишуканих шляхтянок. 

  Опинившись перед королем та королевою-матір’ю, Беата присіла у вітальному поклоні. І раптом, начебто не втрималась, впала на коліна і заридала:  

  - Ваша королівська милість! Захистіть від магнатського свавілля ваших вірних підданих – мене і мою доньку! Благаю вас!

  - Заради всіх святих, – стурбовано вигукнула королева Бона. – Принесіть пані княгині табурета. Вона ж ледве на ногах тримається!

  Беату турботливо посадили на ослончик і подали їй склянку з водою.

  - Розкажіть, що сталося. Ми слухаємо вашу княжу милість, – заговорив король.

  І Беата розпочала оповідь.   

 Вона розповідала, як акторка з давньогрецького театру: надавала голосу трагічного дрижання, закочувала очі, заламувала руки, хапалася за серце, зітхала та схлипувала. Вміло підбирала слова, щоб описати Сангушка найчорнішими фарбами. На Василя вона теж поскаржилася, але не так завзято. Врешті решт, Василь був свій, і сварки з ним – сімейна справа. До того ж, Беата була трохи вдячна Василю за те, що відпустив її. Вона тільки бажала, щоб він забрався з Острозького замку та відшкодував збитки. Інша справа – Сангушко. Він здавався Беаті головним призвідником її нещастя. Він викрав її доньку, він зазіхав на володіння Острозьких, він ослухався короля... Він повинен бути покараним страшно та безжально.