Частина 34

Візок Беати гучно проторохтів по дошках, якими був викладений міст через Вілію. І раптом зупинився. Беата визирнула у віконце. Вже темнішало. Тільки чулися сплески від весел човнів, що виходили на вечірню риболовлю. Та на протилежному березі палало вогнище.

• Що трапилося? – здивувалася Беата.

І злякалася, коли у віконці зненацька з’явилося рудобороде обличчя, в якому вона впізнала Василя.

• А куди це ви їдете, ваша милість? – запитав Василь.
• Не ваша справа, – холодно відізвалася Беата, а сама аж тіпалася всередині від гніву та страху. – Пропустіть мене.
• Повертай назад, до замку, – звелів Василь візникові.
• Їдь вперед! – наказала Беата.
• Не можу, пані, – відгукнувся візник. Гайдуки князя Василя перегородили шлях.

Беата озирнулася, виглядаючи свою охорону. Але хлопці, що мали їхати поперед візка і позаду нього, десь загубилися.

• Що виглядає ваша милість? – нагло всміхнувся Василь. – Збираєтесь кликати на допомогу? Може, накажете своїм гайдукам, щоб ув’язнили мене? Моя простодушна пані! У вас дванадцять охоронців, а у мене п’ятдесят. Мої люди давно вже похапали ваших. Вони й спротив не чинили! Після того, як сьогодні вранці ми їх добряче налякали при нападі на замок, вдруге вони зі мною воювати не наважились.
• Чого ви хочете від мене? Що ви зробили з моєю дочкою? – рішуче зажадала відповіді Беата.
• Вертайтеся до замку, там і поговоримо. Ви програли цю війну.
• Ви, княже, вмієте воювати з беззахисними жінками! – саркастично розсміялася вона.
• А ви навіть охорону не зуміли налагодити як слід. Замок моїх предків потребує сильної чоловічої руки. Тому я й повернувся.

«А ще – тому що вчасно згадав про гадюку, яка залишається без догляду і може вжалити отрутою», – подумав він.

• Ви зупинили мене на мості, де неможливо розвернутися. Дозвольте проїхати на широке місце, звідки я поїду назад, – зробила Беата останню спробу.

Але обхитрити Василя не вдалося.

• Думаєте, що зможете втекти? – розсміявся він. – Виходьте, підемо пішки. Ваш візок розвернеться і дожене нас.

Беата й обуритися не встигла, як князь Василь ривком відчинив дверцята і витяг її назовні.

• Дозвольте, пані, провести вас додому, – він силоміць повів Беату до замку.

Ноги, взуті в тонкі шкіряні черевички, болісно відчували кожен камінець, кожну вибоїну, кожну нерівність на шляху, який, до того ж, забирався вверх, на пагорб. Вона задихалася і пару разів схопилася за серце, яке калатало так сильно, що боліло у грудях і туманилося в очах. Але Василь був невблаганним. Він довів жінку до замкової брами, заставляючи її ступати в багнюку. Позаду їхав Беатин візок в оточенні гайдуків, але Василь не дозволяв візнику наблизитись. Йому хотілося насолодитися приниженням Беати.

Їй здавалося, нібито вона проходить шлях ганьби, як злочинці, яких ведуть крізь натовп від тюрми до ешафоту. З побілених хатин вибігали острозькі міщани і зацікавлено дивилися, як пани скубляться між собою наче кум Іван і кум Петро після того, як уп’ються вином та свиню не поділять. По місту вже ходили чутки, що князь Василь викрав малу князівну та повіз світ за очі, а княгиня-ляшка побігла визволяти доньку. Але Василь зловив її і повертає до замку. Як до цього ставитись – міщани не знали, а тому просто дивилися. З одного боку, вони розуміли біль матері, у якої вкрали дитину. А з іншого... Княгиня Беата була взірцем для пань та панянок, але для простих посполитих лишалася чужою. Майже шістнадцять років прожила вона у цих краях, але й досі не навчилася говорити, як люди тутечки говорять. Закопилить губу по-княжому, по-панськи, і шипить та свистить своєю польською мовою, начебто вужиха!

Василь та Беата наблизились до брами. Василь гукнув, щоб відчиняли. Поки охоронники возилися з дубовими дверима, Беата похнюплено розглядала міцні, покриті мохом стіни. «Нескоро ці стіни побачать свою володарку!» – думала вона, коли від’їздила. А повернулася за півгодини! Яка іронія!

Біля дверей стояв пан Петрусь. Старий економ не міг повірити очам.

• Ви вже повернулися, пані? Так скоро? – розгублено запитав він.

Беата метнула на Петруся погляд, повний невимовного болю. Економа аж пропекло соромом до глибини душі, бо він відчув себе причетним до її поневірянь.

• Відведи пані княгиню до покоїв, – наказав Василь. – Наглядай, щоб їй добре прислуговували, але з опочивальні не випускали. Мої гайдуки простежать, щоб вона не тинялася по замку.

Беата не противилася. Надто стомлена та виснажена була вона. Тільки й вистачило сил, щоб гордовито підвести підборіддя, розправити плечі та ходою королівни пройти до Мурованої вежі через двір, осяяний смолоскипами.

В ту ніч Беата заснула не відразу. Спочатку вона написала королю довжелезного листа зі скаргами на свавілля Острозького та Сангушка. Це було потрібно зробити якнайшвидше, поки Василь не оговтався і не звелів забрати у Беати папір та чорнила. Листа вона сховала за корсет, бо сподівалася, що туди Василь не полізе. Посоромиться робити таке безчестя братовій вдові.