Частина 33

  Беата втомилася кликати на допомогу і стукати у двері. Ніхто не відчиняв їй, навіть вірні слуги, налякані князем Василем та його гайдуками, поховалися бозна де. Сповнена розпачу, вона впала на ліжко і заридала.

  За вікном закалатали дзвони. Це означало, що вінчання відбулося і молодята виходять з церкви. Насправді, дзвони, що б’ють в позаурочний час, можуть означати що завгодно. Наприклад – напад ворога, пожежу, смерть або ще якесь нещастя. Але Беаті занадто добре було відомо, що напад вже відбувся, а на сполох ніхто і не подумав бити. Тож залишалася лише одна причина для дзвонів: вітання молодих. «Теж нещастя!» – подумала зневажена мати.

  Беата знайшла в собі сили підвестися і визирнути у вікно. Вона встигла побачити, як Василь майже насильно примусив Гальшку сісти у візок, куди відразу ж поліз ненависний красень Сангушко. Обоє – міцні та здорові чоловіки. Як їм тільки не соромно зловживати силою, щоб підкорити двох беззахисних жінок, вдову і сироту?

  Василь підняв руку з батогом, щоб дати знак візнику. Зараз єдину Беатину дитину повезуть хтозна куди!.. Княгиня з новою силою кинулася до зачинених дверей і загрюкала кулаками. Але ніхто не поспішав на допомогу. У пустих переходах замку відлунював її відчайдушний стукіт.

  Заболіли руки, розбиті до крові. Вона перестала стукати, притулилася до дверей спиною і сповзла на підлогу. Так і залишилася сидіти, мов воскова лялька, встромлена в купу оксамитових та мережаних спідниць.

  Нарешті все замовкло. Василеві люди полишили замок. Пан Петрусь вичекав деякий час і, знайшовши ключі, що князь Василь викинув у кущі біля брами, пішов визволяти княгиню Беату. Він відчинив двері і побачив нещасну жінку на підлозі. Забідкався, кинувся до неї, допомагаючи підвестися.

  - Яке нещастя, моя пані, яке нещастя! – повторював пан Петрусь, похитуючи головою.

  Беата з натугою підвелася, опираючись на турботливо підставлену руку економа. Спитала начебто у забутті:

  - Де моя дитина? Що з нею?

  - З нею все буде добре, не хвилюйтеся. Князь Сангушко – добрий чоловік. Він захистить нашу панночку. Тобто, я хотів сказати: пані княгиню... Тобто, молоду княгиню. Тобто, нову княгиню... – геть заплутався пан Петрусь, вчасно згадавши, що Беата теж ще зовсім не стара.

  - Ненавиджу Сангушка, ненавиджу Василя Острозького, – крізь зуби простогнала вона.

  - Маємо змиритися з тим що сталося, – умовляв її пан Петрусь. – Адже нічого вже не можна поробити.

  Беата метнула на нього злий погляд.

  - Я не полишу безкарним таке безчестя! – вигукнула вона.

  - Не було безчестя, пані! – запевнив економ. – Князь Сангушко одружився з нашою панною як закон велить. Я – свідок. Я все бачив.

  - Ти бачив, як моя донька сказала «так» тому чудовиську?

  Пан Петрусь завагався.

  - Ні, ваша милість, – чесно відповів він. Хоч економ і вважав той шлюб за добре, але відверто брехати не хотів. – Панна Гальшка мовчала, коли панотець Петро питав її про згоду. Його милість князь Василь відповів замість неї.

  Беата примружила очі і прикусила губу.

  - Я помщуся... – простогнала вона і знову заціпеніла. Пан Петрусь злякався, не знаючи, що робити.

  Вона просиділа мовчки і нерухомо приблизно чверть години. А потім, несподівано для економа, начебто струсила з себе морок безвілля, що ледве не охопив її.

  - Я поскаржуся королю! – рішуче заявила вона. – Пане Петрусь, я сподіваюся, що люди князя Василя не покрали наших коней?

  Той сплеснув у долоні:

  - Що ви таке кажете, моя пані?! За князем Василем досі не помічали, щоб він крав чуже!

  - Він вкрав мою доньку! А разом з нею – усі її володіння. Щоб передати усе своєму товаришу Сангушку, по якому шибениця плаче, – їдко посміхнулася Беата. – Як ти міг стати на його сторону? Невже ти став зрадником, пане Петрусь? Не чекала цього від тебе.

  - Пані княгине, ви бачили, яка у князя Василя довжелезна й гостра шабля?! – вигукнув економ, боронячись від справедливих звинувачень Беати. – Якби він відтяв мені голову, то я не зміг би зараз вас захищати.

  - Може, хоч так ти б замовк і не молов дурниць! Так що там з кіньми?

  - На місці, пані. У конюшні, овес їдять.

  - Звели закладати візок. Скажи покоївкам, щоб готували скрині до від’їзду.

  - Пані княгиня збирається доганяти Сангушка? – обережно запитав економ.

  Беата гримнула на нього:

  - Не кажи дурниць! Як же, доженеш його як вітер у полі! Я навіть не знаю, куди він подався з моєю дочкою... Я поїду у Краків, просити захисту у короля.

  - Може, краще відкласти подорож до ранку? Вже вечоріє, – визирнувши у вікно, порадив пан Петрусь. – Восени темнішає рано, а дороги небезпечні.

  - Ні дня зайвого не чекатиму! Нехай Сангушко не думає, що його підлий напад минеться йому безкарно. Король не дав згоди на шлюб Гальшки з Сангушком. Тож його зухвалість – образа не тільки мені, але і королю. Ти ще тут?

  - Біжу, пані! – запевнив пан Петрусь та вискочив з Беатиних покоїв не знаючи, чи хреститися йому, чи сваритися.