Частина 26

Через кілька днів після полювання мати викликала Гальшку до себе.

Беата сиділа коло вікна у залі, де побілені стіни були обвішані гобеленами та зброєю. Велике вікно щедро пропускало світло. Сонячні промені падали на лицарську зброю – шаблі, піки, мечі і самопали, що належали Іллі Острозькому, його батьку Костянтину та іншим князям. А навпроти неї сидів Дмитро Сангушко, що не знаходив собі місця від хвилювання.

Увійшла Гальшка. Беата поглянула на неї зачудовано, наче вперше бачила. Сказала:

• Сідай напроти мене.

Дмитро підхопився зі стільця і вклонився дівчині. Гальшка привіталася у відповідь. Їй було соромно дивитися йому в очі, після того, що сталося у лісі. Беата теж хвилювалася і не знала з чого почати. Тому почала з найголовнішого, рішуче, наче стрибнула в холодну воду.

• Князь Сангушко просить твоєї руки, – заявила вона.

Гальшка приголомшено подивилася на матір.

• Я в цьому не винна! – промовила вона.
• Що ти кажеш, дитя моє? У цьому ніяка дівчина не винна, але всі ми маємо пройти через це, – посміхнулася Беата. А Гальшка пригадала поцілунок у лісі, де кущі ожини приховали її та Дмитра від веселого товариства. Їй здавалося, що мати дізналася про все і тепер вважає її винною.

Беата насправді нічого не знала. Для неї Гальшка була ще дівчинкою. Звісно, мати вже шукала для неї нареченого, але то були непевні плани на майбутнє, яке настане, коли донька підросте принаймі років до сімнадцяти. Але раптом це майбутнє увірвалося у Острозький замок і прийняло вигляд князя Сангушка – хвацького, сильного та рішучого. Ось і зараз Дмитро не стримався. Відсунув у сторону княгиню Острозьку і постав перед Гальшкою. Він нависав над дівчиною, наче скеля, бо був на голову вищий за неї. Проникливо зазирнув їй в очі і промовив:

• Від вас, князівно, залежить моя доля. Не володінь ваших я шукаю і не титула, бо й сам князь, і володіння мої не менші, ніж у Острозьких. Тільки найщиріші почуття, які зродилися в той день, коли я вперше побачив вашу незрівнянну красу, спонукають мене просити вашої руки. Зі мною ви не зазнаєте горя. Я буду дбати про вас, захищатиму і любитиму вас, як Бог велить. Вирішуйте!

Гальшка мовчала. Їй було соромно і солодко від того, що Дмитро загородив її від усього світу. Вона відчувала його подих і тепло його тіла. Якби хоч мати не дивилася на неї! За її відсутності Гальшка поводилася б вільніше і знайшла б про що поговорити з Дмитром. Беата теж мовчала. Від палкої промови князя Сангушка у її закам’янілому серці зворухнулися спогади про минуле кохання. Схожі слова говорив їй покійний Ілля, коли слава про її вроду лунала на все королівство.

Мовчання затягнулося. Усім стало ніяково. Беата отямилась першою і прийшла на допомогу доньці. Адже вона знала, як поводитися у таких випадках, які слова казати, щоб не зв’язати себе обіцянкою, але й не відштовхнути претендента.

• Князь розуміє, що князівні треба подумати, щоб прийняти рішення? – з ласкавою посмішкою звернулася вона до Сангушка.
• Так, звісно, – погодився той. – Але благаю панну князівну: нехай вона не роздумує довго. Я не піду звідси, доки не отримаю відповідь.

І Беата зрозуміла: він справді не піде. Стоятиме до кінця, як у битві з татарами, про яку розповідають легенди і за яку король нагородив його Житомирським староством.

• Добре, – поступилася вона. – Князь отримає відповідь вже сьогодні. Але зараз прошу залишити нас с донькою наодинці. Ми маємо порадитись.
• Дякую, княгине, – вклонився він. – З вашого дозволу, я почекаю у дворі. Полюбуюся на ваших соколів.
• Так, княже. Вони надзвичайні! – вихопилося у Гальшки. – Я так люблю дивитися, коли вони злітають у небо!
• Мені б хотілося злетіти разом з птахами, щоб подивитися на землю з висоти, як не дозволено простим смертним, – відповів Дмитро.

Вони подивилися одне на одного і відчули, що порозумілися. Дмитро вклонився ще раз, спочатку Беаті, а потім Гальшці. І, задоволений, вийшов із зали. Він радів, бо знав, що полишив дівчину у найкращу мить – кола вона відчула до нього приязнь і довіру. Аби тільки мати не переконала її у зворотньому!

Беата зачекала, поки не почула, як гучний голос князя залунав у дворі. Пройшлася по залі, думаючи вголос і майже не дивлячись на доньку:

• Що відповісти? Князь Сангушко багатий,  вельможний та вродливий. Навіть занадто вродливий. З таких виходять добрі коханці, але такі собі чоловіки, – промурмотіла вона. – Але, зважаючи на багатство та давність роду, він – один з найкращих претендентів. Ти що думаєш?
• Не знаю, матінко, – знітилася Гальшка.
• Це твоя доля, тобі й вирішувати.
• Князь Дмитро гарний на вроду, але я його боюся, – призналася вона.
• Чому боїшся? – здивувалася Беата.

Чому?.. Хіба Гальшка знала? Тому, що вона ще майже дитя і її лякає князь Дмитро. Він живе війною, державними справами, чоловічими захопленнями, читанням незрозумілих їй книг, а не як вона – ляльками, жартами з материними служницями та вишиванням. Що станеться, якщо її витягнуть з рожево-блакитного дівочого світу і віддадуть цьому чоловікові – дорослому, сильному, високому, вусатому, від якого йде міцний запах пороха, вина, хижого звіра, мисливських собак і коней? Незвідане лякає. Особливо коли знаєш, що одруження – це навіки. І назад не повернешся, бо життя – не та дорога, по якій можна бігати туди-сюди. Було страшно залишити рідну оселю і піти жити з чужим чоловіком у чужий замок, де вона має стати хазяйкою і дбати про все, як зараз робить її мати, княгиня Беата, але водночас слухатися чоловіка, якого Бог, церква та звичаї поставлять над нею. Колись це має статися. Але чому саме зараз, коли її дівочі пісні ще не доспівані?!

• Я не хочу одружуватися. Я ще не готова до такого кроку, – відповіла дівчина. – Мені лише чотирнадцять! Хіба не можна почекати кілька років?
• Я теж думаю, що краще почекати. Хто знає? Можливо, у майбутньому ми знайдемо кращого нареченого.