Частина 26

     Сигізмунд II Август отримав листа від княгині Беати Острозької. Він прочитав його байдуже, навіть нудьгуючи. Тільки відзначив про себе, як швидко сплинає час. Ось і мала князівна Острозька підросла до шлюбного віку. А колись він бився на лицарському турнірі з її батьком... Скільки років було їй коли померла кохана Барбара?

   Король і досі сумував за Барбарою Радзивілл. Вона була усюди: у його серці, спогадах, думках, кімнаті. Він замовив велику парсуну, на якій Барбара була зображена у весільному вбранні, у золотому уборі, з усіма своїми перлами. І тепер вона ніжно посміхалася Сигізмунду Августу зі стіни його опочивальні. Король щоранку вітався із нею, коли пробуджувався. А ввечері, вкладаючись у ліжко, дивився на її обличчя, аж поки очі самі не стулялися від утоми. Він розмовляв із Барбарою, уявляючи, що вона поруч. І сам придумував відповіді, від яких розчулювався до сліз. На столику біля королівського ліжка лежали речі покійниці – молитовник, чітки, рукавички з тонкої червоної шкіри, свічник, при якому вона полюбляла читати, і пояс із дорогоцінного каміння, що колись огортав її стрункий стан. Король торкався тих речей, перебирав їх, роздивлявся і поринав у болісно-солодкі спогади.

     Ні туга, ні кохання не полишали його ні на мить.

     Державні справи він занедбав. Іноді до короля заходила мати і лаяла його за лінощі і небажання заводити спадкоємця корони з Катериною Австрійською. Тоді він струшував з себе нудьгу і зображав бурхливу діяльність. Начебто намагався забути тугу, поховавши її під купою державних справ. Але занадто часто траплялося таке: рука короля, що тримала документ, раптом безсило падала, а його погляд захмарювався. І він вже не бачив ні своїх радників, ні чужоземних посланців, а тільки Барбару, чия примарна постать була йому важливіша за дійсність.

   Король оточив себе людьми, які добре ставились до Барбари при її житті або після смерті. Тільки їм він довіряв, тільки до їх порад прислуховувався. Лукаш Гурка став одним з таких шляхтичів – найближчих до короля. Він не користувався прихильністю Сигізмунда Августа для того, щоб розбагатіти, або щоб нечесно пропхатися на найвищі посади. Усе це він вже мав по праву народження. Але знайшов Гурка і свою вигоду: ніхто з католиків тепер не дорікав йому лютеранством. Протестантські книжки друкувалися в замку Гурки у Шамотулах і розвозилися по усьому королівстві. Але поки пан Лукаш називався другом короля, його вороги робили вигляд, начебто нічого не знають. Навіть єпископ Познанський, у якого Гурка зухвало відбив двох одновірців, що мали бути спалені як єретики, мовчав і не скаржився.

   Лукаш Гурка саме був у королівському кабінеті, коли Сигізмунду Августу принесли листа від княгині Беати. Прочитавши, король сумно промовив:

   - Як швидко минає час... Здається, тільки вчора покійний князь Ілля Острозький одружувався, аж ось і спадкоємиця його вже стає до шлюбу...

    Лукаш Гурка як почув новину, то схопився за серце. Голос його тремтів, коли він нарешті заговорив:

   - Князівна одружується?.. З ким?

   - З князем Дмитром Сангушком, старостою черкаським та канівським. Та ти, певне, знаєш його.

   - Знаю. Як не знати? – Гурка з ненавистю пригадав, як красень Сангушко танцював з Гальшкою під кам’яними зводами Острозького замку.

   - Княгиня Беата просить мого дозволу на шлюб.

   - Але ж... – Лукаш Гурка затинався, бо й сам злякався свого нахабства. Та страх втратити малюсіньку надію, що пов’язувала його з Гальшкою, був ще сильніший. – Ваша королівська милість може дати дозвіл, а може й не дати.

   - Можу дати, а можу й не дати, – погодився король. – Я нічого не маю проти князя Сангушка, але мені відомо, що пан каштелян Зборовський мріє одружити з князівною Острозькою одного зі своїх синів...

   - Тільки не Зборовський! – вигукнув Гурка. – Згадайте, як він за часів покійного короля очолював заколоти. Як хотів обмежити королівську владу. Яких вольностей бажав. Як вимагав, щоб у магнатів забрали усі їх володіння, та поділили між середньою та дрібною шляхтою. Як не давав королю, вашому батькові, виїхати зі Львівського замку, доки той не погодився на усі вимоги гонорової шляхти... Тоді кепкували, що шляхтичі виступали проти зарозумілих магнатів начебто за права небагатих, а самі у простих людей всіх курей поїли! А тепер що виявляється? Цей незламний поборювач магнатів хоче одружити сина з магнаткою і сам у магнати пролізти?!

     - Я пам’ятаю, – посумнішав Сигізмунд Август.

    - І матінці вашій, королеві Боні, він заборонив купувати землі. І добився, щоб королів у Польщі кожен раз обирали на Сеймі, начебто недостатньо народитися від попереднього короля, щоб самому стати королем! Це щастя, що ваш батько зробив так, щоб вашу милість обрали королем ще при його житті. А якби Сигізмунд Старий помер раніше? Не маю сумніву, що хитрий пан Зборовський підмовив би шляхту віддати корону і меч Болеслава Хороброго комусь іншому, а не вам!

     Сигізмунд Август подумав, що це було б непогано. Колись, коли він був молодим і закоханим, влада і корона втішали його, а тепер стали тягарем. Але він швидко відкинув такі думки, бо з дитинства був привчений до того, що бути королем – то велика честь і відповідальність перед Богом.

   - Дякую, друже, що вчасно нагадав мені про заколоти пана Зборовського. Ти – мій вірний порадник, – Сигізмунд Август поклав на плече Гурки смагляву руку з дорогоцінними перстнями. – Так ти вважаєш, що краще видати князівну за Сангушка?