Частина 24

  Наступного ранку князь Василь запросив шановне товариство на лови, які за його наказом готувалися у лісі, де колись жила відьма і де Гальшка з юним княжичем Слуцьким бачила дивовижне чудовисько з двома головами.

  Ловчі виїхали ще затемна, щоб підготувати лови на оленя. Звіра потрібно було відшукати, сполохати та вивести прямо на товариство, щоб пані та панни прийшли у захоплення від його благородної краси.

  Настка, зачувши, що ловчі вже прокинулися, потихеньку збудила князівну. Прошепотіла:

  - Вже час, панно.

  Гальшка, що звечора лягла у ліжко вдягненою, підскочила. Напередодні Настка повідомила їй, що сьогоднішній ранок підходить до ворожби. Якщо вона встане удосвіта, вийде за ворота і спитає ім’я першого чоловіка, якого зустріне, то дізнається, як зватимуть її майбутнього нареченого.

  Князівна накинула на голову накидку і навшпиньках вийшла з кімнати. У дворі було прохолодно. Зорі на вранішньому небі вже погасли і на сході загорілася червоно-жовта смуга.

  - Не дивіться на тих хлопів. Не дай Господь, подивитеся – і доведеться питати ім’я у якогось з тих шибеників. А вони рознесуть плітки по всьому Острогу, – попередила Настка.

  Гальшка насунула каптур на самі очі. Так вона могла бачити лише бруківку під ногами та власні черевички. Ловчі, сонні та повільні у рухах, чекали, поки вартові відчинять браму. Аж ось вона зі скреготом відчинилася і вони натовпом посунули з замкового двору. Вели за вуздечки коней, що спросоння ще не іржали, тримали на ременях зграю собак, несли з собою усе потрібне для ловів. Панам потрібно було тільки зібратися у визначений час у потрібному місці, пишно вбраними і нітрохи не заспаними.

  - Зачекайте, нехай вони відійдуть подалі, – Настка притримала князівну за рукав, – Не хвилюйтеся: я заплатила вартовим. Вони не зачинять браму, доки ми не повернемося.

  Коли гомін, що зчинили ловчі, затих, дівчата вийшли за браму. Настка роззирнулася і повернула князівну спиною до ловчих. Сказала:

  - Тепер дивіться в сто очей.

  Гальшка відкинула каптур. Пішла неквапно у бік, де небо було рожевим. Уважно вдивлялася: чи не побачить на небокраї чоловічу постать – подорожнього, що вийшов зранку у справах, чи селянина, що поспішає до поля. Раптом до князівни донеслося гучне хропіння.

  - Не дивіться! – вигукнула Настка, але спізнилася. Гальшка вже побачила п’яничку, що спав у придорожньому бур’яні.

  Дівчата обступили його і перезирнулися. Ось він – перший, кого зустріла князівна.

  - Як твоє ім’я, добрий чоловіче? – Гальшка набралася сміливості і запитала його, як велів звичай.

  П’яничка захропів у відповідь.

  - Відповідай панні, дурню! – прикрикнула Настка.

  Той навіть не прокинувся. Покоївка у розпачі копнула його ногою у бік. П’яничка щось промурмотів і перекрутився, поширюючи навколо себе гидкий дух.

  - Щоб тебе чорти взяли! Щоб ти з цього місця пішки додому не дібрався! Щоб ти усе життя повзав на череві, як земляний черев’як! Щоб на тобі відьми скажених собак возили! – у розпачі вилаялася Настка. – Що тепер через тебе князівна подумає?

  - Як я дізнаюся про його ім’я? – зітхнула Гальшка.

  - А ніяк! – Настка знову сердито вдарила п’яничку ногою. – Це страхіття навіть якщо і прокинеться, не згадає, як його охрестили! І навіщо ви на нього подивилися?

  - Що ж тепер робити?

  - Підемо додому, князівно. А про цього покидька забудьте. Іншим разом поворожимо.

  - Хіба так можна?

  - А що робити? Все одно не дізнаємося, як його звати. Не сидіти ж коло нього доки він прокинеться! Ходімо, бо скоро матінка ваша встане, – Настка підхопила князівну під руку і намагалася підштовхнути її до замкової брами.

  - Може, це і є моя доля?

  - Та що ви таке кажете? – покоївка сплеснула руками. – Хто ваша доля? Отой брудний покидьок?!

  - П’яниця. Може, це знак, що я одружуся з п’яницею?

  - От горечко! Бачиш, що ти наробив? – гукнула Настка майже в вухо чоловікові. Але той так і не прокинувся.

  Сонце вже зійшло. Гальшка злякалася, що гості прокинулися і мати сваритиметься, якщо не знайде її у кімнаті. Вона повернулася і швидко пішла до брами. Настка побігла за нею.

  - Не беріть у голову, панночко, – казала вона. – А якщо й здибалися ми з п’яничкою, то нехай це стане засторогою. Ви придивляйтеся до панів, що вас сватають. Як побачите, що якийсь з них любить пиячити, – відмовляйте без жалю! 

  Порада здалася Гальшці слушною і вона заспокоїлася.

  Вони повернулися вчасно. Гальшка встигла забігти в опочивальню і перевдягтися в плаття, що призначалося для лісової прогулянки. А гості вже просиналися і готувалися до ловів. Вона спустилася у двір майже водночас із матір’ю і змішалася з натовпом гостей. Всі були так збуджені, передчуваючи задоволення від ловів, що не звертали уваги на князівну. Вона розчервонілася, пасма волосся вибилися з-під оксамитового берета. Але інші дівчата виглядали так само, тому княгиня Беата не помітила нічого незвичайного.