Частина 4

  Ілля прийшов до тями. Зброєносці відтягли його до краю ристалища і лікар влив йому у рота трохи вина. Підбіг паж королевича і сказав:

  - Мій ясний пан питає, як почувається князь. Чи немає загрози його здоров’ю?

  Лікар кінчиками пальців торкнувся повік Іллі і уважно розглянув зіниці.

  - Все буде добре. Можеш заспокоїти королевича.

  Ілля тяжко хрипів. Пом’яте залізо боляче здавлювало груди та живіт.

  - Стягніть з нього панцир! – гримнув лікар на зброєносців.

  Без панциря стало легше дихати. Ілля навіть зумів підвести голову, чим трохи заспокоїв Беату, яка нетямилася з тривоги у королівській ложі.

  А свято продовжувалося. Переможець турніру, королевич Сигізмунд Август, неквапно об’їжджав ристалище, приймаючи вітальні вигуки. Він зробив коло пошани і зупинився перед головною ложею. Король задоволено похвалив сина і назвав його справжнім лицарем, сильним і хоробрим, захисником вдів і сиріт, та всіляке інше, що мовиться у таких випадках. А королева урочисто вручила йому золоту корону з лаврового листя. Королевичу належало віддати її жінці або дівчині, яка віднині стане королевою турніру. Сигізмунд Август за молодістю років ще не мав пані серця. А якщо і мав, то соромився виставляти почуття напоказ. Тож він вирішив віддати корону матері. Бона Сфорца вгадала його намір і владно зиркнула орлиними очима, указуючи в бік дочок. Вони порозумілися без слів, і королевич віддав корону сестрі Ізабелі, новій королеві Угорщини. Адже це було її свято.

  Князя Іллю віднесли додому на носилках. Туди ж приїхала Беата. Вона трохи заспокоїлася, коли дізналася, що князю ніщо не загрожує.

  Його, вивільненого від панциря та верхнього вбрання, поклали на широке ліжко. Беата роздивлялася опочивальню, в якій досі не була жодного разу. У верхньому кутку, навпроти дверей, висіла старовинна ікона Божої Матері і горіла лампадка. Їй, що звикла до розмальованих статуй у нішах прохолодних костьолів, це здавалося дивним.

  - Йди до мене, – покликав Ілля, запрошуючи Беату присісти на край ліжка. –Мушу просити в тебе вибачення. Цей день мав стати твоїм святом. Але через моє кляте падіння довелося відмінити звану вечерю.

  - Не переймайся, так навіть краще. Ще матимемо багато нагод до святкувань, – вона поклала долоню на його руку, випростану з-під покривала, і замилувалася тим, якою тонкою та лілейно-білою виглядала її ручка у порівнянні з великим княжим кулаком.

  Насправді Беата жалкувала за втраченим святом. Так хотілося їй похизуватися і новим вбранням, і дорогоцінними прикрасами, і званням заміжньої пані, і титулом княгині... Але вона розумно розсудила, що така відповідь буде найкращою. Адже свята все одно не повернеш, тому не варто через нього сваритися з чоловіком у першу ж ніч.

  - Гості вже пішли, тільки передавали вітання, – додала вона.

  - Це добре. Нарешті ми лишилися на самоті. Моя давня мрія... – перейшовши на шепіт, він потягнув її на себе.

  Беата впала в обійми Іллі, з яких вже не виривалася. Так солодко і затишно було їй.

  - Може, мені краще спати сьогодні у іншій кімнаті? Я не хочу тобі пошкодити... – спитала вона, але темні очі, в яких сяяли зорі, благали про інше.

  - Що ти кажеш? Таж ця ніч ніколи не повториться! Що з того, що я впав? Руки-ноги цілі, усе інше теж залишилось неушкодженим. Трохи болить у грудях, але невдовзі минеться, – посміхнувся він, а вона почервоніла від солодкого сорому.

  - Тоді я швидко повернуся. Тільки перевдягнуся в нічне вбрання, – пообіцяла Беата і задоволено згадала, скільки серед її посагу сорочок, оздоблених тонким гаптуванням і мереживами.

  Вона повернулася через годину, причепурена, напахчена, з волоссям, причесаним до блиску. Князь ледь не згорів від пристрасті, чекаючи на неї. Беата постояла у дверях, мовчки дивлячись в очі Іллі. Скинула черевички і наблизилася до ліжка, ступаючи по турецькому килиму, який батько князя привіз із війни з татарами. Зупинилася і повела плечима, дозволяючи накидці, підбитій лисячим хутром, впасти до ніг. Ілля захоплено дивився на неї. Під тонкою сорочкою вгадувалося струнке, зграбне тіло.

  Беата лягла поруч і тихо попросила:

  - Загаси свічку.

  Ілля слухняно дмухнув на вогник. І у тій темряві її мармурове тіло зарожевіло від спалахів лампадки.