Частина 3

  Через місяць після заручин відбулося весілля.

  Спочатку одружилася королівна Ізабела з угорським королем Яношем Запольяї. Той Янош отримав корону з рук турецького султана Сулеймана, коли його родич король Лайош втопився у болоті після програної битви з турками. Тому шляхта жартувала, що худий та недолугий Янош виловив корону у багнюці.

  Під час весільних свят Ізабели відбулося і друге вінчання. Третього лютого князь Ілля Острозький одружився з Беатою Костелецькою в каплиці королівського замку. Їх вінчав католицький ксьондз. Поруч стояв православний священник, незадоволений тим, що ще один русинський князь одружується з католичкою.

  Свята швидко змінювалися одне одним, як ляльки у вертепі. Сьогодні – званий обід у замку, наступного дня – лови у зимовому лісі, або танці у великій залі, де палали каміни та свічки в канделябрах. Гонорові пани і вродливі пані, вбрані в хутра й оксамити, приїхали з усіх кутків королівства Польського і Великого князівства Литовського, а також із сусідніх земель. Вони пили, їли, танцювали, сміялися, співали пісень, грали на лютнях та скрипках, полювали на тварин, рубалися на поєдинках, закохувалися, ненавиділи, сварилися, кокетували і розмовляли усіма мовами: польською, литовською, русинською, чеською, угорською та німецькою.

  У день, коли Ілля повінчався з Беатою, відбувся лицарський поєдинок. Молоді шляхтичі чекали на нього з нетерпінням. Одні готувалися рубатися на мечах, інші – на сокирах, треті – лупити одне одного булавами, а четверті – верхи на конях вибивати противника з сідла затупленою пікою.

  Ілля Острозький був серед останніх. Він вже наготував коня і піку. Прикрив груди та спину залізними латами. Нав’язав на руку золотаво-мерехтливу стрічку, яку подарувала Беата. Це означало, що віднині він її вірний лицар і захищатиме у бою честь своєї пані.

  Поєдинок – свято для тих, хто б’ється, і для тих, хто дивиться. Шляхтичі та шляхтянки причепурилися якнайкраще. Міщани, яким король милостиво дозволив зайняти верхні лави, теж витягли зі скринь вбрання, в якому ходили до церкви у святкові дні.

  Турнір почався з шанування жінок та дівчат, які служили лицарям за даму серця. Першим на середину ристалища вийшов молодий пан з лютнею і заспівав пісню, що вихваляла красу і мудрість королеви Бони. Гімн на честь королеви сподобався усім. Бона Сфорца милостиво усміхнулася співакові і передала йому через служника з королівським гербом на каптані келих, наповнений червоним вином.

  - Милостива пані королево! – вклонившись, урочисто виголосив співак. – Хай королева дозволить мені випити за здоров’я наших добрих короля і королеви і за славу королівства Польського!

  - Слава! – захоплено заволали шляхта і міщанство, підхопившись з сидінь.

  Співець королеви Бони випив вино і засунув за пазуху келих, який мерехтів дрібними самоцвітами. Згідно звичаю, то була його нагорода за пісню.

  День видався ясний та морозний. Різнокольорові прапорці тріпотіли над ристалищем. Зі скреготом гойдалися на ланцюгах лицарські герби. Ложа, в якій сиділа королівська сім’я, була покрита килимами. Велика корона, вирізана з дерева і пофарбована у золотий колір, вінчала ложу. А по обидві боки від корони стояли два герби: королівський білий орел та королевин золотий дракон. Поміж рядами розносили наїдки та напої. Така краса і розкіш приголомшували глядачів. І всім здавалося, що королівство Польське переживає час найбільшої слави та могутності.

  Потім інші співаки ставали перед королівською ложею і оспівували королівських доньок, яких у Сигізмунда було чимало. Окрім Ізабели він мав ще трьох дочок від Бони та двох від першої дружини. А сина лише одного – Сигізмунда Августа.

  Після королівен дійшла черга до Беати. Пан, який оспівував її, склав пісню на вірш, написаний три роки тому єпископом Познанським Анджеєм Кжицьким. Той Кжицький був вченим ксьондзом. Високе становище у католицький церкві не заважало Кжицькому займатися науками, які деякі священнослужителі вважали диявольськими: астрономією, алхімією та метафізикою. Окрім наук, він вів розкішне життя, відвідував придворні свята, писав політичні епіграми на своїх ворогів і вірші про жіночу вроду. Але пан єпископ поводився настільки бездоганно, що нікому не приходило в голову підозрювати його у розпусті.

- О, Беато! Так багато вроди і чесноти!

Ти учтива і цнотлива, ніжна й співчутлива.

Гідний тебе і негідний, бачу і радію.

Хоч і сивий я, і зрілий – страстю шаленію.

  Така була пісня – переспів віршів єпископа Кжицького. І сподобалася вона усім. Беата, віднині княгиня Острозька, підвелася. Вона сиділа у королівській ложі позад королівен і всі бачили у тому натяк на її походження. Знявши з пальця перстень зі смарагдом, Беата передала його співакові.

  - Той перстень немало коштує, – зауважила королівна Анна Ягеллонка, що сиділа поруч з Беатою.

  - Не шкода. Тепер я маю більш коштовну річ, – відповіла Беата, показуючи королівні золоту обручку, яку на вінчанні князь Ілля надягнув їй на палець.

  Пролунало ще кілька пісень, а потім герольди нарешті засурмили в сурми і почався лицарський турнір. Спочатку два шляхтича рубалися на мечах. Примірюючись, вони довго крутилися по колу. Замахувались один на одного мечами, але ніхто не наважувався нанести перший удар. Було тихо, бо глядачі мовчали, нетерпляче очікуючи на початок бою. І у тій напруженій тиші раптом залунало: