Частина 3

 Через місяць після заручин відбулося весілля.

 Спочатку одружилася королівна Ізабела з угорським королем Яношем Запольяї. Той Янош отримав корону з рук турецького султана Сулеймана, коли його родич король Лайош втопився в болоті після програної битви з турками. Тому шляхта жартувала, що худий та недолугий Янош виловив свою корону у багнюці. 

  Але для нової королеви корона, що засяяла на її голові, болотом не пахла. Вона раділа і пишалася, адже не кожна принцеса стає королевою у дев’ятнадцять років. Ізабела не могла знати своєї долі. Через рік Яношу Запольяї судилося померти. Вона ж народить свого єдиного сина за кілька днів до смерті чоловіка. А потім, несучи немовля на руках, піде на уклін у шатер султана Сулеймана, для того, щоб чванливий турок, звільнивши дитя від пелюшок і уважно роздивившись його, оголосив новонародженого Яноша Сигізмунда новим королем Угорщини.

  Під час весільних свят Ізабели відбулося і друге вінчання. Місяця лютого третього дня князь Ілля Острозький одружився з Беатою Костелецькою в каплиці королівського замка. Їх вінчав католицький ксьондз, отой самий патер Алоїзіус, а поруч стояв православний священник, незадоволений тим, що ще один русинський князь одружується з католичкою.

  Свята швидко змінювалися одне одним, як ляльки у вертепі. Сьогодні – званий обід у замку, наступного дня – лови у зимовому лісі, або танці у великій залі, де палали каміни та безліч свічок. Гонорові пани і вродливі пані, вбрані в дорогі хутра й оксамити, приїхали з усіх кутків королівства Польського і Великого князівства Литовського, а також із сусідніх земель. Вони пили, їли, танцювали, сміялися, співали пісень, грали на лютнях та скрипочках, полювали на тварин, рубалися на поєдинках, закохувалися, ненавиділи, сварилися, кокетували і розмовляли усіма мовами: польскою, литовською, русинською, чеською, угорською та німецькою.  Було весело, аж голова йшла кругом.

  В день, коли Ілля повінчався з Беатою, мав відбутися лицарський поєдинок. Молоді шляхтичі чекали на нього із нетерпінням. Одні готувалися рубатися на мечах, інші – на сокирах, треті – лупити одне одного булавами, а четверті – верхи на конях вибивати противника з сідла затупленою пикою.

  Князь Ілля Острозький був серед останніх. Він вже наготував і коня, і пику. Прикрив груди і спину залізними латами. Нав’язав на руку золотаво-мерехтливу стрічку, що йому подарувала Беата. Це означало, що віднині він її вірний лицар і захищатиме у бою честь своєї пані.

  Поєдинок – то свято для тих, хто б’ється, і для тих, хто дивиться. Шляхтичі і шляхтянки причепурилися якнайкраще. Міщани, яким король милостиво дозволив зайняти верхні лави, теж витягли зі скринь вбрання, в якому ходили до церкви у дні найбільших свят.

  Поєдинок почався з шанування жінок та дівчат, які служили лицарям за даму серця. Першим на середину ристалища вийшов молодий панок з лютнею і, підграючи собі, заспівав пісню, що вихваляла красу і мудрість королеви Бони.   

  Гімн на честь королеви сподобався усім. Бона Сфорца милостиво усміхнулася співакові і, з дозволу короля, передала йому через служника з королівським гербом на каптані келих, наповнений червоним вином.

  - Милостива пані королево! – вклонившись, урочисто виголосив він. – Хай королева дозволить мені випити за здоров’я наших добрих короля і королеви і за славу королівства Польського!

  - Слава! – захоплено заволали шляхта і міщанство, з гуркотом підхопившись з місць.

  Випивши вино, співець королеви Бони засунув за пазуху келих, який рясно мерехтів дрібними самоцвітами. Згідно звичаю, то була його нагорода за пісню. 

  День видався ясний та морозний. Різнокольорові прапорці тріпотіли над ристалищем. Зі скреготом гойдалися на ланцюгах лицарські герби. Ложа, в якій сиділа королівська сім’я, була покрита килимами. Ложу вінчала велика корона, вирізана з дерева і пофарбована у золотий колір. А по обидві боки від корони стояли два герби: королівський білий орел та королевин золотий дракон. Поміж рядами розносили наїдки та напої. Така краса і розкіш приголомшували глядачів. І всім здавалося, що королівство Польське саме зараз переживає час найбільшої слави та могутності.

  Потім інші співаки ставали перед королівською ложею і оспівували королівських доньок, яких у Сигізмунда було чимало. Окрім Ізабели він мав ще трьох дочок від Бони та двох від першої дружини. А сина лише одного – Сигізмунда Августа.          

  Після королівен черга дійшла до Беати.

  Пан, який оспівував її, склав пісню на вірш, написаний три роки тому єпископом Познанським Анджеєм Кжицьким. Той Кжицький був вченим ксьондзом. Високе становище, яке він займав у католицький церкві, не заважало Кжицькому займатися науками, які деякі священнослужителі вважали диявольськими: астрономією, алхімією та метафізикою. Окрім наук, він жив при королівському дворі, оточений мирською розкішшю, відвідував придворні свята, писав політичні епіграми на своїх ворогів і чарівні вірші про жіночу вроду. Але пан єпископ поводився настільки бездоганно, що нікому не приходило в голову підозрювати його у непристойних речах.

                    -  О, Беато! Так багато вроди і чесноти!

                     Ти учтива і цнотлива, ніжна й співчутлива.

                    Гідний тебе і негідний, бачу і радію.

                    Хоч і сивий я, і зрілий – страстю шаленію.