Розділ 3. Говорить Варшава

Дівчата ходили між полиць, роздивляючись кухонне начиння для пікніків. Вони вже обійшли три крамниці в торговельному центрі, скуповуючи все необхідне для майбутньої подорожі.

— Думаю, нам потрібен казанок, — промовила Мар’яна, намагаючись зважити в руках найбільший казан.

Ната ж була стурбована іншим. Вона написала Ромі про виступ ще дві години тому.

“ Привіт, я погодилась на виступ для Дорогенької, не змогла відкрутитись. Певно, як і ти. Напиши мені».

Впершись поглядом у порожній екран в очікуванні відповіді, вона зовсім пропускала крізь вуха теревені Марі про казанки і те, що в них можна зварити. На касі Наті довелось сховати телефон, аби допомогти подрузі нести речі.

Обравши потрібний посуд у дорогу, Мар’яна потягнула її до стелажу з різними сумочками й органайзерами. Набираючи собі порожніх пляшечок для шампуню, вона знову розходилась завести розмову:

— Я досі не можу повірити, що ми всі їдемо. У Яна та Ромчика вже є водійські права. Здається, ми вже точно не ті малі дітлахи, що були колись.

— Ага, так... — На ім’я Роми Ната зреагувала як пес, різко піднявши голову, та подруга, здається, й не помітила.

— Гадаю, в нас така міцна дружба, бо весь цей час ні в кого не виникало почуттів. Тобто, у всіх любов суто платонічна, без драми.

— Думаю, так, — намагаючись якнайспокійніше промовити Ната, хоча сама почервоніла. А в голові в неї завертілись думки: «ВОНА ЗНАЄ!», «Раптом навчилась читати думки або їй хтось розповів?».

— Певно, хай все так і лишається. Ну тобто, аби більше десяти років дружби не пішли нанівець, — промовила Марі, усміхнувшись, і поклала собі в корзину мішечок з маленькими мішечками всередині.

Ната погодилась з нею й вони попрямували до каси. Зрештою, вона відкинула ці думки. Якби подруга про все знала, на неї чекала б ціла осудлива лавина.

Увечері, повертаючись додому, дівчина набрала брата, аби той допоміг донести покупки. Вона взяла: два спальних мішки, маленький пледик з подушкою для машини, купу порожніх пляшечок і тюбиків для косметики, дорожню сумку, до якої в подарунок йшов новісінький термос.

Геня вийшов з будинку у великій рожевій футболці, домашніх шортах та шльопанцях, у які вскочив у шкарпетках. Підійшовши до сестри, він взяв найбільші пакунки. Був трохи роздратований через те, що Ната мало не забула про розмову з татом сьогодні.

— Ходімо, він має набрати вже через п’ятнадцять хвилин, — буркотів він. — Мама ж нагадувала нам зранку.

Дівчина перебирала ногами так швидко як могла, намагаючись не відставати від нього. Та це було важко, коли його один крок — це два її.

Вона завелась розповідати те, як вони з Мар’яною провели день. Певно, йому це було не дуже цікаво, але так можна було відволіктись від думок про своє непрочитане повідомлення. А Геня завжди любив слухати її плітки з Марі, тому став менш насупленим, бо попри його надмірну серйозність, вони були аномально дружніми, як на людей, що постійно ділили між собою простір. Особливо сильно стати командою їм допоміг батько. Геня інколи жартома каже, що це найкраще, що він зробив для родини. Він пішов, коли малим було по шість років, а якщо точніше — поїхав. Познайомився в інтернеті з полькою на ім’я Агнешка й просто переїхав до неї.

 Повернувся через пів року, аби підписати документи про розлучення, привіз тоді їм купу польських солодощів: печива “Jeżyki” — три пачки, цілу гору “Prince Polo” та “Michalki”, з класичними батончиками “Snickers” та пакетом ірисок. Агнешка — “особисто”, як наголошував тато — передала дитячі кросівки Puma, які виявилися для двійнят затісними. З усього переліченого, включно з документами, він не привіз жодних аліментів, пояснюючи це тим, що всі гроші вклав в новий бізнес й треба ще трохи почекати. Зараз у батька доволі успішний цех з виробництва садових меблів. Та з цього їм мало що перепало.  

 Мати Гені та Нати не прагнула подавати до суду на нього, бо хотіла зберегти гарний образ батька. Навіть кожен місяць саджала їх перед Скайпом, аби діти росли з відчуттям присутності тата хоча б через екран. Для дівчини такі дзвінки були співрозмірні з походом у церкву з бабусею в недільний ранок — це просто треба пережити. Тоді як брат мав від цього більше задоволення, вона бачила, що він справді потребував цих розмов з батьком. Це ж полегшувало її становище на таких сімейних посиденьках.

Геня розповідав татові про свою баскетбольну та футбольну команди — в обох він був капітаном. І тато захоплено розпитував про наступні матчі. Потім черга доходила до Нати, й вона коротко відстрілювалась про свої заняття з гітари та те, що в неї все гаразд.

Сьогодні мав бути один із таких вечорів розмови з татом. Він хотів розповісти якісь “неймовірні новини”.

— Ставлю на те, що Агнешка вагітна, — проказала дівчина, коли вони з торбами завалювались до квартири.

— Що? Та ні, думаю, це новини на кшталт: “Я придумав новий дизайн дерев’яної табуретки”. Він нас так уже тричі так обводив навколо пальця.

— Або Агнешка вагітна двійнею.

— З його везінням цілком може бути, — знизивши плечима, проказав брат.

В цей же момент голосно задзвонив ноутбук Гені, що вже стояв відкритим у вітальні. Хлопець пішов туди, підкликаючи рукою Нату, котра від такого збігу обставин думала, що певно у всіх сьогодні відкрився дар телепатії.