Розділ 2. Не по нотах

В той день після уроків друзі як завжди разом виходили зі школи. На фізкультурі їх змусили здавати одразу три нормативи з легкої атлетики, тому вони повільно плентали ногами з найменшим бажанням починати розмову. Та тишу перервав пронизливий вереск за спиною.

— Кицю!

Наталка злегка крутнула головою й побачила, як на її друга насувається його дівчина. Віола навчалася у паралельному класі — президентка школи, головна красуня й володарка найбільш злостивої енергетики у світі.

 — Агов! Ось ти де, а я тебе скрізь шукав, — розгублено відповів Ян.

 — Ти й не уявляєш, що я сьогодні пережила! — тараторила Віола, похитуючи своїм рудим фарбованим каре. — Значить, я злиняла з фізкультури через місячні, типу, тренерка ця коза сказала, аби я сто відсотків йшла до медпункту та ще й приставила мені в супровід того жирного Діму. Цей придурок намагався мене за дупу вщипнути, серйозно!

 — Чекай, хіба Діма не гей? — зупинила її Мар’яна.

 — Тебе ніхто не питав, — пирхнула у відповідь рудоволоса. — Короче, я супер втомилась. Водій мого вітчима вже чекає нас біля школи.

 — Стій. Нас? — перепитав Ян.

 — Ну так, поїдеш зі мною по сукню на випускний, допоможеш обрати. Треба пришвидшитись, бо не встигнемо, салон до четвертої працює.

— Віол, у мене на уроці не було “типу місячних”, тому я трохи втомився. Та й я, певно, що не найкращий радник тобі буду. Може, краще дівчат візьми? — відповів той і хитнув головою убік подруг. Ті вирячили на нього очі, явно не раді такій ідеї.

Віола зміряла їх зором і пирхнула:

— З них так собі, типу, порадниці в моді.

Їм навіть не стало сил закотити очі — щось подібне від неї можна було почути чи не щодня.

Друг тим часом намагався розрядити ситуацію, обійнявши її за талію та спустивши один зі своїх жартиків. У відповідь його подружка кинула на нього поблажливий погляд. Віолі легко вдалось виплутатись з його обіймів, на відміну від Яна, котрий, здається, по самісінькі вуха загрузне серед блискучих сукенок.

— Чекаю біля машини, — холодно урвала вона й почимчикувала у напрямку воріт.

Хлопець почухав голову, скуйовдивши своє біляве волосся. Подивився вслід дівчині й перевів погляд на друзів.

 — Яне, ми кажемо тобі це з усією любов’ю до тебе, — поклавши руку на серце, промовила Ната. — Вона жахлива.

 — Серйозно, як ти можеш з нею зустрічатись? — додав Рома.

 — Бо гаряча, — проказав Ян, зробивши паузу, аби друзі закотили очі. — Слухайте, я й не кажу, що у нас любов, просто бути самому на випускний — це дійсно сумно.

 — Ми всі без пари на випускний! — в один голос відповіли вони.

 — Ось бачите, це сумно, — відказав Ян і подався до чорної іномарки, що сигналила здалеку. — Бувайте!

Компанія попрощалась у відповідь. Мар’яна дочекалась, поки Ян трохи відійде, й тоді промовила:

 — Може, з нами дійсно щось не так? Навіть гей Діма буде не сам.

 — Щось не так з ним, — відповіла їй подруга, показуючи пальцем у сторону Яна, котрого вже не було видно. — Після неї доведеться до психолога його водити.

— Ната має рацію, — підтримав її Геня й потрусив Мар’яну за плечі. Він раніше ніколи так не робив, тому це виглядало трохи дивно. Марі зніяковіла. Побачивши це, він і сам знітився. Потім подивився на годинник у телефоні й проказав, що має бігти на тренування з баскетболу. Будинок Марі був у тому ж боці, що й його секція, тому вона неспішно пішла за ним, попрощавшись із друзями.

Певно, її ще довго гризтимуть слова Яна. Маючи гарне личко, вона так і не змогла знайти собі супутника на випускний вечір. Ната не поділяла переживань подруги — вона знала, що предмет її симпатій буде поряд.

Рома та Ната лишились удвох. Він стояв усю розмову так, ніби задрімав. Здавалось, ця тема була йому не надто цікавою. — Слухай, — в якийсь момент промовив хлопець, — мені Семенович сьогодні телефонував, заняття на сьогодні скасовується. Там у музичній школі трубу прорвало.

Дівчина приклала руку до лоба. Це було наближеним до катастрофи становищем. Ще ніколи вони з Ромчиком не пропускали уроки з гітари, окрім того випадку у восьмому класі, коли не прийшли, бо намагались вкрасти малинові пундики з їдальні. Кухарка їх спіймала.

Не подумайте, це був не якийсь дрібний, безвідповідальний злочин. Малиновий пундик — чи не найсмачніше, що продавалось у шкільній їдальні, а там були ще такі надбання, як: тертий буряк з цибулею, фруктовий кисіль з грудками та чи то перлова, чи вівсяна каша — важко було визначити.

Наталка вже прокручувала носок своїх кедів у сторону воріт, аби йти додому, та Рома схопив її за руку.

 — Гадаю, є краща ідея.

Подруга навіть не встигла запитати, як він потягнув її назад до школи. “Така собі ідея!” — подумала Ната.

В просторому вестибюлі біля вікон стояло безліч вазонів у різних горщиках, а на жовтих стінах висіли грамоти учнів. При вході, у своїй невеликій будці за склом, сидів і розв’язував кросворд Пал Вікторович — підстаркуватий сторож з явними проблемами з вагою.

 — Вітаю! — промовив Рома, підходячи до сторожа. Натиної руки він так і не відпустив, тому та плелась поряд із ним, розгублено дивлячись на нього.