- Нарис із життя -

Ліля Булкіна навіть і не може пригадати точно, коли саме до неї пристало оте глумливе прізвисько «Булка», але, скільки себе пам’ятає, то остогидливе слово супроводжує її повсякчас. Це ж треба було народитися такою невдахою, щоб на додачу до такого неоковирного прізвища, природа нагородила її ще й зайвою вагою. Та яке там нагородила, швидше помстилася, тільки от за що саме, Ліля не знає. Звикла сидіти одна за передостанньою партою (остання передбачалася для цілковито занедбаних, якими гидувалися представники класного бомонду) і нікого не чіпати, та тільки іншим до неї чомусь постійно було якесь діло.

Ліля добре пам’ятає один випадок, що трапився ще в третьому класі. Тоді від них саме пішов батько, і мати була змушена працювати на декількох роботах, щоб дати їм з братом хоч якусь раду. Було свято осені, і всі однокласники були вбрані у яскраві тематичні костюми овочів та фруктів, а їхні батьки та всі можливі близькі і далекі родичі, що прийшли потішитися на своїх танцюючих і співаючих чад, ввалившись в актову залу, заполонили собою весь видимий простір. Лілина мати, звісно ж, прийти не змогла. Та це було ще не найгірше потрясіння, хоч і почувалася вона чужою, нікому не потрібною приблудою серед гамірних та задоволених дітей. Ситуація ускладнилася тим, що у неї не було відповідного вбрання, і вона настійливо бовваніла тьмяною плямою на фоні інших, муляючи всім очі.  Навіть її вчителька, сильно нею любима, не стрималася і зауважила дратівливо:

- Ти хоч би вже в булку вбралася, чи що! Так всіх підвела, тут же стільки людей!

Мамі про той випадок не розповідала, знала, що це нічого не змінить, у неї рідко вистачало часу на розмови. Поплакала декілька днів, і відкинула спомин подалі. Та він надійно закарбувався, міцно вкоренившись, щоб не дати їй забути – навіть той, ким ти захоплюєшся, може боляче вколоти у найболючіше місце, якщо ти чимось йому не догодиш.

За дев’ять років навчання Ліля так і ні з ким з однокласників не зблизилася. Була у неї в початкових класах подружка Юля, начитана розумниця з великими окулярами (за які теж часто «отримувала на горіхи»), та її сім'я невдовзі переїхала до іншого міста. Потім до Лілі були посадили Віку, високу та навдивовижу худу дівчину, яку в класі жартома називали «жердиною». Віка, хоч її і зачіпало таке звернення, виду не подавала, тому іншим це швидко набридло, і її залишили в спокої. На відміну від Лілі, чиї прізвище і конституція тіла були для оточуючих, як більмо на оці.

- Булка, ти що, знову у їдальню йдеш? Та схаменися, луснеш, – реготав білобрисий Артур, вишкірюючи здорові жовті зуби.

- Булка має рости, як на дріжджах, - відразу підхоплював тему його ліпший поплічник Ілля, сам метр з кепкою – може, доросте до Халка, подивимося!

 Хлопці, з ними завжди важко, і нічого доброго від них Ліля не чекала. Вона часто чула і бачила, як вони ображають набагато кращих і успішніших дівчат. То чого ж їй чекати? Огрядна, руда, кругле обличчя рясно всипане дрібним ластовинням, у зношеному немодному одязі. Їхні колючі слова вже давно не ранили, лише дратували і злити. Тому часто давала словесну відсіч, вкладаючи у сказане всі накопичені образи:

- Подивися на себе, нікчемо, - кидала ядовито, - в кого таким придурком вдався! – або – А сам, он від’їв мордяку, шиї не видно!

Вони дружно реготали, і далі піддражнюючи її, але далі не заходили, видно, вважаючи її особу не надто достойною подальшого клопоту. А от з однокласницями справи були значно гіршими. Тон в колективі задавати три подруги, Тоня, Свєта і Іра, які слугували надійною свитою королеві класу Яні (і тут без перебільшення, бо з нею рахувалися не лише однокласники, а й старші учні, і навіть більшість вчителів).

Батько Яни був місцевим депутатом і спонсором школи, тому його єдине чадо почувалося скрізь як вареник в маслі. Якщо їй хотілося, наприклад,  осіннього балу, вона вносила цю пропозицію на шкільному парламенті, і питання вважалося практично вирішеним. Якщо вона вирішувала брати участь у якомусь конкурсі, то з обранням переможниці можна було не заморочуватися, - ну мінімум друге місце. Яна вже рік як водилася з кавалером, десятикласником Владом, холодні блакитні очі та накачана фігура якого позбавили сну багатьох дівчат.       

Віддана трійця підлабузниць (довгонога Тонька, білявка Свєтка та мала їдюча Ірка) скрізь сновигали за своїм кумиром, щохвилини висловлюючи своє захоплення то її новою спідничкою, то трендовим манікюром то дотепним висловлюванням. Ніхто з них не мав права заговорити чи, борони Боже, почати зустрічатися з кимось іншим без схвалення Яни, інакше в такому випадку на дівча, що виявило непокору, чекав жорсткий бан. Одного разу так зопалу вчинила Тонька, спокусившись на залицяння миловидного Євгена з протилежного класу, та не врахувала, що у Яниного батька з його матір’ю журналісткою невирішене спірне питання щодо яток на місцевому базарі. Отетерілого Євгенія миттю було відправлено куди подалі (хоч Тоніне серце волало про протилежні бажання) і всю енергію та запал нерозділених почуттів було спрямовано на вимолення пробачення у розчарованої королеви.

Ліля намагалася оминати цих самозакоханих панянок з їх завищеними вимогами до всіх, крім себе. Проте вони часто-густо шпетили її чи то за невідповідність необхідним для них стандартам, чи то просто за сам факт її існування.

Все почалося ще наприкінці минулого року, коли Ліля мимохіть задивилася на бездоганного Влада. Вони тоді були на стадіоні глядачами-вболівальниками, метою яких було підтримати місцеву футбольну команду. Для їхньої школи було відведено декілька секторів і так сталося, що Яна зі свитою і кавалером сиділа рядком нижче Лілі. Затребуваний дівочою увагою мачо показово грав біцепсами та смачно впивався товстими вустами в нафарбований рожевий ротик. Ліля й не думала любуватися на цю привселюдну порнографію (хоча не визнати довершеність чоловічих форм Влада не наважилася б), та оскільки це відбувалося практично в неї на очах, мусила спостерігати. Закинувши якось голову для чергового поцілунку, Яна краєм ока помітила увагу дівчини і, повернувшись, злостиво відчеканила: