ЕПІЛОГ. Космічні котики і кава без ліцензії.

Минуло пів року.

Якщо ви думаєте, що після нашого грандіозного дебагу Galileo-7 залишився тим самим нудним, стерильним залізяччям, то ви глибоко й безнадійно помиляєтеся. Тепер це не таємний об’єкт і не в’язниця для викачування мізків. Galileo-7 офіційно перекваліфікували у перший в історії міжгалактичний когнітивно-рекреаційний хаб. Ну, або якщо говорити людською мовою — у шалено дорогий і неймовірно крутий космічний курорт.

Туристи більше не лежать у капсулах, нагадуючи порцеляновий посуд у серванті. Чотири величезні технічні модулі, які раніше виконували роль «батарейок», тепер засаджені справжніми земними рослинами та перетворені на розкішні гідропонні сади. А ще там бігають клоновані кішки та собаки. Серйозно, космічні котики — це найкраще, що ми могли придумати для стабілізації емоційного фону Ядра. Наше когнітивне поле, до речі, виявилося тим ще любителем пухнастиків: коли поруч із терміналом муркоче товстий рудий мейн-кун, стабільність орбіти астероїда автоматично зростає на 15%.

Але не думайте, що все пройшло як у дешевому ситкомі, де в кінці серії всі обіймаються під веселу музику. У реальному житті — і навіть у космосі — уникнути багів у стосунках не вдається нікому. Наша «ідилія» починалася з добрячої порції дьогтю.

Розмова між Мартою, Галею та Лео після перезапуску Ядра була настільки важкою й напруженою, що стіни бункера ледь не тріснули від концентрації взаємних претензій. Марта кричала, Галя захищала свої формули, а Лео просто мовчки стискав кулаки, усвідомлюючи, що його «ідеальний розрахунок» мало не знищив людські життя. Їм усім довелося пройти через хворобливе переоцінювання цінностей.

Галя, наступивши на горло власному его, вирішила полетіти разом із Мартою на Землю, щоб особисто попросити вибачення у Дарини. Це був довгий і складний шлях, але, як не дивно, Дарина виявилася сильнішою за нас усіх. Вона зуміла побороти свої страхи й повністю пробачити і Галю, і Лео. Зараз Дарина разом із Мартою на Балі. Вона впевнено вчиться серфінгу, а її емоційний стан стабілізувався — не без допомоги її особистого психолога Ітана, який так турботливо опікувався її реабілітацією, що їхні стосунки вже давно вийшли за рамки терапевтичних сеансів.

Лео після цієї історії з Дариною сильно змінився. Він на деякий час повністю відсторонився від Галі. Всі навколо вже пошепки шепталися, що космічній лавсторі настав кінець, але Лео просто потребував часу. Йому треба було розібратися у власних почуттях і зрозуміти, що кожна дія має свої наслідки. І от, буквально місяць тому, він зробив їй пропозицію. Справжню, обдуману і… шалено занудну, суто в його стилі.

Він не став купувати банальні обручки. Замість цього Лео написав для Галі спеціальний мобільний застосунок-квест на п’ятдесят рівнів. Вони проходили його разом цілий тиждень, розгадуючи головоломки з вищої математики та астрофізики. Коли Галя нарешті пройшла останній рівень, на екрані висвітився результат сумісності: 93%, а під ним з’явився напис: «Галю, вихідний код нашого життя збігається. Виходь за мене заміж». Галя, звісно, спочатку дала йому дзвінкого ляпаса за тридцять сьомий рівень, де вона три години вираховувала інтеграли, а потім розплакалася, поцілувала його й погодилася.

Хоча досі згадує йому цей квест при кожній зручній нагоді.

Лео та Галя нарешті зняли свої стерильні білі комбінезони, змінивши їх на затишні домашні худі. І Лео таки здійснив свою найбільшу мрію. Його дідусь, колишній ліквідатор Чорнобильської АЕС, зараз часто сидить у комфортному кріслі-коконі біля панорамного вікна Galileo-7, повільно попиваючи чай і спостерігаючи за кільцями Сатурна. Він побував у кожному куточку Землі, але тільки тут, на астероїді, він нарешті побачив зорі, про які мріяв усе життя. Його хвороба нікуди не зникла, але тут, у стабільному когнітивному полі, він не відчуває болю. Тільки спокій і велич Всесвіту.

Ми вже прийняли п’яту групу туристів. Люди щиро вірять, що це все — неймовірно реалістичний VR-атракціон від Galileo Corp. Ну й нехай. Головне, що вони повертаються додому щасливими і повними життя, а наше Ядро акуратно «дегустує» їхні емоції, стаючи ще розумнішим і людянішим.

А я? Я все ще Патя, яка примудряється поєднувати вихідні на астероїді та студентські будні на Землі. Я так само вчуся — вже на четвертому курсі. У нашому коледжі, звісно, всі вже давно просікли, що ми з Глібом не просто «лаборант і студентка», які випадково затрималися в кабінеті після пар. Але викладачі та одногрупники роблять вигляд, що нічого не помічають. Ну, принаймні, до того моменту, поки Гліб допомагає мені з курсовими (хоча я все одно бурчу, що його алгоритми занадто академічні й нудні).

Правда, мої одногрупниці Настя та Катя тепер вважають своїм священним обов’язком «врятувати» мій зовнішній вигляд. Раз я повернула їм емоції, вони вирішили пробудити у мені жіночність.

— Патю, ну не можна носити цей пучок на голові вічно! — повчально каже Настя, намагаючись підсунути мені палетку з тінями. — Тобі потрібно вчитися користуватися своїми принадами, а не тільки командним рядком!

— Так-так, — підтакує Катя. — Гліб, звісно, любить твій розум, але дрібка блиску для губ і сукня ще нікому не завадили.

Я на це лише закочую очі й подумки відповідаю, що мені простіше зламати сервер Пентагону, ніж навчитися малювати симетричні стрілки на очах. Але іноді, суто заради експерименту (і щоб Гліб забув, як розмовляти), я дозволяю їм зробити мені макіяж. Ефект, варто визнати, виходить безвідмовний.

До речі, про принади. Цього разу — кулінарні. Наш залізний шеф-кухар Патрік отримав грандіозне оновлення прошивки. Гліб особисто прописав у його базовий код секретний сімейний рецепт смажених реберець у медовому соусі. Тепер Патрік не просто прибирає пил, він готує такі реберця, що за ними вишикувалася б черга навіть на Марсі.

Зараз ми сидимо в кімнаті Гліба на астероїді. Перед нами стоїть тарілка з тими самими шедевральними реберцями від Патріка, а Гліб ніжно обіймає мене за плечі. Я роблю ковток з екологічного стаканчика.