Розділ 49. Космічний батальйон без смузі та вай-фаю

Поки всі присутні, включаючи Патріка (мені досі було цікаво, як і для чого цього залізного гуманоїда притягнули сюди — невже хтось ніс цей двометровий металевий сейф на спині по гвинтових сходах, чи Патрік просто весело котився вниз, перераховуючи кам'яні сходинки своїм процесором?), осмислювали почуте, я гарячково будувала подальший план дій.

Те, що мої намагання оновити й гармонізувати Систему отримали абсолютно протилежний результат, аж ніяк не додавало мені балів до карми. Що я не врахувала? У голові крутилася якась нав’язлива думка, яка ніяк не хотіла оформлюватися в чітке рішення, постійно вислизаючи, мов ненаписаний рядок коду за секунду до крашу системи.

Аж раптом тишу нашого кам'яного лофту розірвав різкий, неприємний звук сирени. Червоне світло аварійних ламп замиготіло на стінах бункера, роблячи його схожим на нічний клуб, де вечірка пішла за найгіршим сценарієм.

— Бунт, — констатував Лео, гарячково тицяючи пальцями в екран свого планшета й переглядаючи камери спостереження. Його ідеальне укладене світле волосся остаточно втратило свій королівський блиск.

— Нам зараз занадто ризиковано виходити наверх, — Галя швиденько сховала свою бузкову кульку квантагалексію кудись у внутрішню кишеню свого ультрамодного комбінезона і притислася до Лео, намагаючись зазирнути в екран.

При слові «квантагалексій» мій шлунок знову видав тужливий звук. «Живлення», кажете? Зараз я б віддала все це квантове чудо за тарілку гарячого борщу або хоча б за сухі пластівці. Але космос вимагав від мене духовного зростання замість калорій.

Гліб подивився на робота, який слухняно завмер біля стіни.

— Залишається Патрік. Галю, це ти його сюди притягнула?

Галя навіть не повернула голови в бік брата, лише коротко кивнула. Уся її залізна зібраність зараз пішла на аналіз подій, які відображалися на планшеті Лео. А там, судячи з відблисків на її обличчі, відбувалося щось масштабу середньовічного повстання.

— Мені здається, що цим парадом командує Марта, — озвучила я очевидне, намагаючись триматися ближче до Гліба.

Але сам Гліб зараз виглядав як людина, яка не може вирішити: завантажувати резервну копію чи просто висмикнути шнур із розетки. Його погляд метався між мною та його сестрою, і ця його невизначеність колола мене сильніше, ніж будь-яка шпилька від Галі. «Ну ж бо, лаборанте, — подумки просила я. — Визначся вже зі своєю позицією. Твій завантажувальний екран затягнувся».

— І що ти пропонуєш, наша геніальна? — Галя розвернулася до мене, і в її голосі прозвучала така порція знущального отруйного сарказму, що мені миттєво захотілося стерти її з бази даних.

Е ні, дорога моя сестра мого потенційного хлопця. Я не дозволю тобі вважати мене безпорадною вискочкою. Якщо вже випала така нагода, я скористаюся своєю логікою — зрештою, я не дарма три роки вислуховувала лекції про системний аналіз.

Отже, що ми маємо в сухому залишку: після того, як Ядро перестало висмоктувати емоції з «гостей» (називаймо речі своїми іменами), дівчата різко вийшли з-під когнітивного контролю. Їхній стан зараз — це суцільний емоційний хаос, суміш паніки, злості та шоку. Цілком логічно, зважаючи на те, що їх щойно вимкнули з режиму «ідеального щастя» і повернули в реальність без попередження. І цим шоком вирішила скористатися Марта.

Їй потрібна інформація про Дарину. А оскільки силою вона базу не візьме, вона піде на шантаж.

Озвучувати всі свої висновки я не поспішала. Потрібно було спочатку зрозуміти, чи готовий Гліб захищати мене, якщо Галя вирішить повернути все назад за допомогою моєї голови. Побачивши, що Галя підозріло коситься в мій бік, я лише вдавано покірно посміхнулася — так посміхаються дівчатка, які знають, де заховані ключі від автомата з шоколадками.

— Гадаю, нам потрібно вислухати Марту та її умови. Шантаж — це теж різновид комунікації, — спокійно сказала я.

— В такому разі, генію, — підкреслила своє зверхнє ставлення Галя, схрестивши руки на грудях, — що ти пропонуєш робити з усіма іншими дівчатами? Наша команда техніків та лаборантів просто не справляється. У нас всього близько двох десятків командного складу на всю станцію. Вони їх просто затопчуть.

Я примружилася.

— Скільки їх там взагалі? Ну, всього на Галілео?

Галя завагалася, перезирнувшись із Лео. Мені раптом стало страшно почути реальну відповідь. Я знала про своїх дев'ятьох одногрупниць, бачила ще кілька технічних приміщень у сірих зонах… У моїй голові крутилася цифра близько сорока, ну, максимум п’ятдесяти осіб.

— Сто дев’яносто сім, — тихо вимовила Галя.

Від цієї цифри мої брови зробили спробу злитися з волоссям на потилиці.

Господи, сто дев’яносто сім! Та це ж практично батальйон розлючених дівчат, які щойно прокинулися від тривалого сну, не мають доступу до косметики, гарячої води та своїх інстаграм-акаунтів, а тепер дізналися, що їх використовували як батарейки! Масштаб катастрофи перевищував усі мої найгірші очікування.

Я повільно повернула голову до Гліба. Він виглядав не менш приголомшеним, ніж я. Схоже, навіть він не знав справжніх обсягів сімейного бізнесу своєї сестри. І цей його розгублений погляд у кам’яному бункері під звуки завивання сирени не віщував нам абсолютно нічого хорошого.