Розділ 48. Смажені реберця і трилер у стилі лофт

— Так, питань у нас наразі значно більше, ніж відповідей, — резюмував Лео, задумливо розглядаючи бузкове диво в колбі з гартованого скла. — Але чи достатньо цієї кількості Галексію, щоб стабільно живити весь наш астероїдний готель?

При слові «живити» мій шлунок зрадницьки видав звук, схожий на старт дизельного генератора. «Енергоживлення, елементи живлення, підживлення Ядра… — подумки заскиглила я. — Чому в цьому космосі слово "живлення" означає все що завгодно, крім нормального людського обіду? От чесно, зараз я б віддала всю цю квантову біжутерію за порцію смажених ребрець у медовому соусі. Або хоча б за банальну заварну локшину з хімічним смаком курки. Моя нервова система тримається на чесному слові, а її намагаються нагодувати філософськими концепціями!»

Галя на запитання Лео лише незадоволено підібгала свої ідеально нафарбовані губи. Цей жест красномовно свідчив: ні, бузкової жуйки явно замало для повної автономності.

— Незабаром я зможу дістати ще стільки ж, — вона різко закусила губу, явно не бажаючи розкривати свої секрети чи здавати координати своїх космічних дилерів. Натомість вона почала говорити про цю нову субстанцію з таким пафосом, ніби це був святий Грааль, здатний вирішити всі проблеми людства, включно з поганим вай-фаєм та чергами в студентських їдальнях.

Але довго тримати дипломатичну паузу Галя не збиралася. Вона різко розвернулася до мене, і її очі спалахнули тим самим прагматичним гнівом, який я так часто бачила у викладачів під час захисту курсових.

— Але головна проблема зараз — це ти, панно Оса! — Галя виставила вперед свій доглянутий палець. — Ти заклала критичну помилку в Ядро! Наш егрегор, який підтримує життєдіяльність усієї станції, зараз перебуває в режимі примусового сну та нескінченного перезавантаження. Ти розумієш, що ти накоїла своєю «рятувальною місією»?

— Ой, пробачте, що зламала вашу бездротову соковижималку для мізків! — я склала руки на грудях, вмикаючи режим максимального сарказму. — Я всього лише повернула людям їхні законні емоції. Вони там лежали як порцелянові овочі в супермаркеті! Я просто натиснула кнопку "вийти з облікового запису".

— Ти майже все зруйнувала! — Галя зробила крок вперед, і її неонові сині смужки на білому костюмі тривожно блимнули. — Я дбала про них! Моя стратегія була спрямована на те, щоб мінімізувати будь-який негативний вплив на їхню нервову систему. Вони не відчували стресу, вони були щасливими! А ти… ти ледь усе не знищила!

— Чекай, «ледь»? — я зачепилася за це слово, як за баг у коді. — Тобто твій супер-пупер-генератор ще може відновити роботу за попередніми налаштуваннями?

— Зараз система інертна і нестабільна, — у поясненнях Галі вперше простежилася нервозність. Її ідеальний фасад почав покриватися тріщинами. — Якщо ми не закріпимо твої дилетантські зміни і не повернемо синхронізацію Ядра, то з часом усе просто повернеться на свої місця. Але в процесі ми все ж втратимо частку контролю.

— Тоді чому ти так нервуєш, Галюсю? — я примружилася, насолоджуючись її емоційним збоєм. — Якщо все повернеться назад, то завари собі ромашкового чаю і почекай.

— А тому, — Галя майже прошипіла це мені в обличчя, — що твої дії мають непоправні наслідки прямо зараз! Ті, хто раніше тихо живив Систему, тепер прокинулися і стали абсолютно некерованими. Їхній психоемоційний стан не піддається жодним математичним прогнозам! Наші лаборанти та інженери просто не можуть відстежити цю юрбу. Вони влаштували хаос, який ось-ось дестабілізує всю станцію!

Я мимоволі згадала про Марту — ту саму одержиму сестру Дарини, яка зараз десь блукає технічними тунелями з кулоном і нав’язливою ідеєю спалити тут усе до бісової матері. Цікаво, де вона зараз? Але озвучувати це перед Галею та Лео я, звісно ж, не збиралася. Принаймні, поки не поговорю з Глібом віч-на-віч.

Проте, поглянувши на Гліба, я відчула, як моє серце робить болісне сальто.

Він стояв поруч із сестрою, з абсолютно серйозним виразом обличчя, і на її аргументи про «неконтрольований хаос»… повільно кивав.

«Невже? — у голові вибухнула порція обурення. — Глібчик, ти серйозно зараз перевзуваєшся прямо в польоті? Ще десять хвилин тому ти обіймав мене і шепотів, що готовий спалити цю станцію, а тепер погоджуєшся з цією космічною Сніговою Королевою?»

Я перевела погляд на Лео. Той теж виглядав замисленим, міцно стискаючи свій планшет.

Оце вже ні! Дзуськи! Я не дозволю зробити з себе цапа-відбувайла за те, що врятувала живих людей від цього бездушного пилососа для мізків. Тим паче, коли на кону стоїть моя власна свобода. Настав час для важкої артилерії та контрнаступу.

— Галю, — я випросталася на повний зріст (благо низька гравітація дозволяла зробити це максимально ефектно і драматично), — можливо, я зараз тебе сильно здивую. Але енергозабезпечення твого улюбленого світу — це зараз найменша з твоїх проблем. У вас тут намічається факап куди більшого масштабу… І цього разу — це взагалі не моя заслуга.

Я зробила театральну паузу і посміхнулася своєю наймилішою, найбільш безневинною посмішкою, від якої у викладачів зазвичай починалося сіпатися око.

— Що ти маєш на увазі? — Галя зробила крок назад, її голос зірвався. — Хто? Кажи негайно!

Втрата контролю — це чудова штука. Коли твій супротивник нервує, він припускається помилок. Мені потрібно було перемкнути їхню увагу, виграти трохи часу для себе і Гліба, щоб розібратися в цьому трилері.

— Марта, — чітко вимовила я, дивлячись Галі прямо в її виразні, схожі на Глібові, очі. — Дівчина, яка чомусь не відстежується у вашій надсучасній системі безпеки. Вона три місяці жила серед «маси», прикидаючись меблями. І так, Галю… вона молодша сестра Дарини. І вона прийшла сюди з кулоном і дуже конкретним планом помсти.

Я отримала колосальне естетичне задоволення, спостерігаючи, як щелепи Галі, Лео та навіть мого «перевзутого» Гліба повільно поповзли вниз попри слабке тяжіння астероїда.