Розділ 47. Квантагалексій і дрібка мегаломан

— То ось яка ти… — повторила Галя, повільно обходячи мене по колу.

Я майже потилицею відчувала її прагматичний погляд, який, здавалося, шукав на мені штрих-код або принаймні ярлик «Зроблено в дурдомі».

— Смикаєш за ниточки, влаштовуєш революції, ламаєш те, що будувалося роками, — її голос був дивно спокійним, але від цієї стерильної інтонації мені захотілося терміново перевірити, чи працюють мої захисні кулони. — Знаєш, Патріціє, я вважала тебе розумнішою. Гліб стільки про тебе розповідав. А ти виявилася звичайним багом. Примітивним системним збоєм, який кричить про свободу, але не розуміє, що руйнує єдину надію цього світу на стабільність.

— Ой, тільки давай без драми, Галю, — я закотила очі, хоча серце все ще калатало десь у районі горла від цього лофтового підземелля. — Твоя «надія на стабільність» — це лоботомія через вай-фай для моїх подруг. Я, звісно, не експерт з етики, але коли людей перетворюють на павербанки для астероїда, це зазвичай називається антиутопією, а не прогресом. Твій реліз явно потребував кращого тестування.

Галя зневажливо хмикнула, зупинившись прямо переді мною.

— Ти бачиш лише верхівку айсберга. Люди в капсулах отримували ідеальний спокій. Жодного болю, жодного стресу, жодних воєн. Я прибрала з їхнього рівняння хаос. А ти повернула їм розпач і страждання. Тобі від цього легше? Відчуваєш себе рятівницею?

— Я відчуваю себе людиною, яка не хоче стати наступним елементом у твоїй системі безперебійного живлення, — відрізала я. — І до речі, про твоїх «таємничих спонсорів» і відрядження на Землю з фейковими діамантовими намистами, надрукованими на 3Д-принтері. Дуже гуманно, Галю. Рятувати світ через продаж фейкових коштовностей на Землі — це новий рівень меркантильності чи просто сімейний бізнес?

Лео позаду нас кашлянув, раптом дуже зацікавившись камінчиком під своїм фірмовим кросівком. Гліб же стояв мовчки, але я бачила, як його щелепа напружилася.

— Діаманти? — Галя навіть не моргнула. На її обличчі з’явилася крижана посмішка. — Патю, ти мислиш категоріями студентки, яка рахує копійки від стипендії до стипендії. Карбон під тиском — це примітивна іграшка. Земна валюта потрібна нам лише як мастило для шестерень, щоб купувати ресурси. Мене не цікавить блиск камінців. Моя подорож мала зовсім іншу мету.

Вона підійшла до металевого столу посеред лофтового бункера.

— Я знайшла те, що повністю усуне потребу в людському ресурсі. Ядро більше не потребуватиме емоційного підживлення. Я вийшла на абсолютно новий, надзвичайно рідкісний елемент.

Я примружилася. «Позаземний елемент? Серйозно? — подумала я. — Якщо в космосі існують якісь нові хімічні сполуки, то десь там мають бути й зелені чоловічки, які пишуть код на міжгалактичному асемблері? Чи ми просто знайшли дуже радіоактивну космічну картоплю?».

Хлопці миттєво перейнялися її словами. Навіть Гліб зробив крок вперед, забувши про свою розгубленість.

— Галю, ти знайшла стабільний ізотоп? — швидко запитав він.

Замість відповіді Галя запустила руку в глибоку кишеню свого ультрамодного білого комбінезона з неоновими вставками і повільно витягла невеликий циліндричний контейнер.

Зовні він був схожий на коробку з прозорого ергопластику.

Але те, що було всередині, змусило навіть мій скептичний мозок на мить замовкнути.

У повній невагомості всередині контейнера плавала куля. Вона не торкалася стінок, тримаючись строго по центру за рахунок якогось внутрішнього магнітного поля. Куля мала характерний металевий блиск неймовірного, глибокого світло-бузкового кольору. І хоча вона була за ізольованим пластиком, я майже фізично відчула, як від неї виходить якась невідома, м’яка, але колосальна сила. Наче в цій крихітній кульці стиснули енергію цілої зірки.

— Це квантагалексій, — гордо вимовила Галя, дивлячись на те, як світло-бузкові відблиски грають на її обличчі.

— Кванта… що? — перепитав Лео, задумливо потираючи підборіддя. — Я проаналізував усі відомі реєстри астероїдних порід у цьому секторі. Жодного згадування про подібну структуру.

— Бо цю назву я вигадала сама, оскільки є першою і єдиною власницею цього елемента в Сонячній системі — Галя підняла контейнер вище. — «Квант» — від кванту, найменшої неподільної порції енергії, яку він витрачає під час взаємодії з навколишнім середовищем. Його неможливо розділити, відірвати від нього шматок, спалити чи розчинити в жодній кислоті. Він стабільний на квантовому рівні. А «галексій» — від мого імені та галактики. Це без перебільшення унікальна річ і вона не доступна іншим.

«Яка скромність, — подумки хмикнула я, намагаючись не показувати, що мене теж заворожує це бузкове сяйво. — Чому не "Галяміум-Прайм"? Чи "Смерть моєму его"? Дівчина явно не страждає на занижену самооцінку».

Але куля всередині пластику продовжувала пульсувати, і з кожною секундою ця пульсація ставала дедалі інтенсивнішою, вступаючи в дивний, ледь помітний резонанс з нашими гаджетами, браслетами та підвісками.
------