Розділ 28. Президентський номер у космосі та «ідеальне» життя

— Де ми? — запитала я, озираючись навколо. Мої емоції змінювалися зі швидкістю світла: від шоку до захоплення, від підозри до майже повного забуття про небезпеку. Я обернулася, перевела погляд на інтер’єр, потім на Лео, а потім ще й ущипнула себе. Боляче. Значить, не галюцинація від нестачі кисню.

— Мій простір, — відповів Лео рівним тоном, хоча в його очах я вловила лукаві іскорки гордості. Тішиться, блондинчик, що в мене ще залишилися ресурси для здивування.

Ігноруючи його самовдоволений вигляд, я пройшлася приміщенням. Моя щелепа десь валялася на підлозі, а очі намагалися вилізти з орбіт. Якщо до цього Galileo-7 нагадував мені стерильну операційну, за винятком Глібового «лігва», то зараз я потрапила у фешенебельний президентський номер десь на Лазуровому узбережжі, який випадково телепортували в космос.

Тут пахло не озоном і металом, а… жасмином і вологою землею. Справжньою землею! Уздовж стін стояли горщики з живими квітами. Не пластиковими імітаціями з IKEA, а реальними, нахабно зеленими рослинами, які в космосі виглядали як найбільша розкіш у Всесвіті. Панорамне вікно займало всю стіну, і замість нудного виду на сусідню багатоповерхівку там велично пропливав Юпітер. Його смуги та Велика Червона Пляма виглядали настільки чітко, що здавалося, можна простягнути руку і торкнутися цього газового гіганта. Біля вікна стояли два крісла-кокони, підвішені до стелі. А ще тут зовсім не відчувався вплив Системи, тому приміщення здавалося ще комфортнішим.

— Боже, це найідеальніше місце за своєю красою. Якби тут ловив Wi-fi, я б створила таку сторіз, що в моїх одногрупниць стався б масовий напад заздрощів. Це що, справжня бегонія? Як вона тут не всохла? — я підозріло тицьнула пальцем у листок.

— Гідропоніка з замкненим циклом і спектральна імітація сонячного випромінювання, — сухо пояснив Лео. — Іншим теж подобається.

Спершу я не надала цьому значення, розглядаючи, чи не можна вкрасти відросток для мами, але поступово до мене дійшов сенс почутого. «Іншим». Слово осіло в голові, як осад у поганій каві. Я різко розвернулася до Лео, який спостерігав за мною з ледь помітною посмішкою.

— Поясни, що ти маєш на увазі під «іншим». Тут що, черга з бажаючих посидіти в твоїх коконах?

— Патю, а ти справді гадаєш, що ми викрадаємо людей чи насильно тягнемо їх сюди через мільйони кілометрів? — Лео підняв брову.

Мої підозри почали вибудовувати логічний ланцюг. Отже, реальність ще банальніша і від того страшніша.

— Ви їх заманюєте красивими картинками? — на моєму обличчі з’явилася безглузда, майже істерична посмішка. — Космічний інста-тур з квитком в один кінець? Ви записуєте ролики для Tik-tok чи Reels?

Він підійшов до вікна і присів у крісло. Я повторила дію за ним, бо мої ноги вже не дуже хотіли тримати тушку, обтяжену такими новинами. Крісло обійняло мене, як рідна мати, і я зрозуміла: це пастка. Хто захоче йти звідси назад у сірий гуртожиток?

Лео якийсь час мовчав, дивлячись на кільця Сатурна, що виблискували вдалині. Він виглядав як людина, яка намагається пояснити квантову фізику золотій рибці.

— Я заплутався, Патю… Якби я знав, до чого призведе ця «оптимізація», я б ніколи не підписав той контракт.

— З чого все почалося? — я постаралася прибрати з голосу сарказм, хоча він там сидів міцно. — Тільки давай без ліричних відступів.

— З простого замовлення, — почав він, і його голос став глибшим. — Галя знайшла інвесторів, які шукали платформу для «Нового Світу». Спершу, здавалося, що мова йде про комп’ютерну програму для віртуальної подорожі. Тоді був молодий, амбітний і вважав, що можу прорахувати все. Завдання було колосальним: знайти в астероїдному поясі шість квазі-планет з потрібною масою та складом реголіту, збалансувати їхню орбітальну механіку і з’єднати когнітивною мережею. Це була чиста наука: математика, фізика та системні програми, Патю. Кожен етап оплачувався так, ніби ми друкували гроші прямо в офісі. Коли нам запропонували протестувати перший модуль «Галілео», Галя погодилася миттєво. Вона бачила в цьому не просто код, а мистецтво. А я просто хотів побачити, як мої рівняння оживають.

— Ти опинився у пастці? — обережно спитала я, дивлячись, як він нервово крутить на пальці якийсь перстень.

— Ні, гірше. Я опинився в системі власної відповідальності. Чим більше проєкт розширювався, тим більше ресурсів він вимагав. Не тільки фінансових. Виявилося, що для стабілізації штучної гравітації та підтримки біосфери на астероїді потрібен не лише енергетичне ядро, а й… певний рівень нейронної активності. Когнітивне поле, яке б синхронізувало роботу модулів. Зрештою, я хотів вийти з гри, але Дарина… — він замовк і потер руками підборіддя. — Вона виявилася на астероїді раніше за мене. І, як не дивно, їй тут сподобалося. Вона сказала, що на Землі занадто багато шуму, а тут — ідеальний затишок.

Я відчула, як по спині пробіг холодок, який не змогла б заглушити жодна система клімат-контролю.

— Вона тут? — запитала я, відчуваючи, як моє серце стискається від передчуття.

_____