Розділ Девятий

Валентина Южан

Навколо мене наче згустились тіні. Простір став густим, як желе. В мене не зникало відчуття, що за мною постійно стежать. Наче стіни ожили, і дивились за моїми кроками, рухами, діями. Сни змішались з реальністю.

        Опісля того випадку, свідком якого став Соломон, такі напади ставали все частіше. А сни все яскравішими. В цих снах я бачила тонкі, білі руки, що тягнулись до дивного плоду схожого на яблуко, от тільки він був чистим, яскравим, якимось не земним. Коли пучки моїх пальців торкались плоду, з туману з'являлась тінь, вчувалися нерозбірливі, гугняві голоси. Потому слідував спалах і я прокидалась. Все це з’являлось в моїх видіннях навіть в день. Як кадри із старих хронік або німого кіно. Мій світ тепер змінився.

        З цього коктейлю видінь і реальності, що калейдоскопом мінявся в мене перед очима, мені вже було важко відділити одне від іншого. Для мене вже навіть реальність стала маренням. Чи марення реальністю? Я не знаю. Ми з Соломоном продовжували свої стосунки, але нас розділяв мій секрет, моя таємниця про яку, ще ніхто не знав. Мене тішило те, що він до мене ставився з ніжністю. Не зважаючи ні на що, він був поряд і це вже було чудово. По моєму, він підозрював те, що я дещо приховую від усіх. Але хіба він зможе повірити у таке? Хіба я могла сказати що божевільна? Чи взагалі божевільний може сказати, що він не сповна розуму? Зрештою, мої думки не були скаламучені і нетривкі, як темрява перед світанком, більше того, вони були кристально чистими, думки були тверезими і чіткими, тож мій глузд був на місці. Щоб хоч якось розібратись в собі, потрібно було все ретельно обдумати. Щось підказувало мені, що таке з кимось траплялося, можливо хтось десь про таке писав. Єдине місце де можна знайти різні речі зв’язані з чимось дивним, це Інтернет. Світова мережа берегла в собі сотні сайтів на такі теми. Правда це було, як ритися в величезній шафі з теками, які навалені одна на одну і впереміш з іншими, лежали на запилених старих полицях. І все ж, мені таки пощастило натрапити на дещо. Реінкарнація, екстрасенсорика, психологія. Це все мерехтіло в моєму мозку, як неонові лампи Нью-Йорка. Проте я зрозуміла одне. В мене був якийсь дивний потойбічний зв'язок з мертвою душею, яка щось хоче від мене, всяко повідомляючи про це крізь мої сни. Звучало воно якось безглуздо. Ні, скоріше звучало б, якби не було таким реальним. Чи не було? Реальність вже стала іншою, якоюсь моєю. Вигаданою. Спотворена видіннями і мареннями. Я розуміла лише одне, потрібно розібратись у цьому всьому, поки в моїй голові ще залишалась крихта здорового глузду.

        Моє дослідження розпочалось з картини Соломона. Недарма він зобразив там жінку, яка так сильно схожа на мене і яка не була мною, це було відоме мені напевне. Це сказав сам Соломон. Вірніше я туманно натякнула йому, що мені цікаво над чим він працює. І ніби між іншим спитала його, чи це стосується якось мене? Чи це щось для мене.

– Це нічим не зв’язано з тобою, і не для тебе, просто картина, та й усе, – відмахнувся він від моїх запитань. Та щось в середині мене підказувало, що картина все таки, якось пов’язана зі мною. Чим саме, мені було важко пояснити. Просто інколи ти щось знаєш і все. Знаєш що саме так є і не інакше, що б хто не говорив.

        В одну з ночей, коли Соломон спав зі мною, я витягнула з кишені його штанів ключ від студії і зробила відбиток на грудці пластиліну. На другий день замовила копію в спеціальному магазині. Таким чином в мене з’явився власний ключ від студії Соломона. Тепер мені можна було коли завгодно прийти туди, і уважніше роздивитись картину, яку він малював. Та поки що, я ще не набралась відваги зробити це. Найбільше через те, що Соломон дуже часто там перебував. А ще через те, що почувалась ніяково через секрети, які приховувала від нього. Може мені розказати йому? Але тоді доведеться розказати і те, що в той момент, коли він їхав забирати тіло батька я таємно пробиралась в його студію, а потім ще й зробила копію ключа. Можливо він зрозуміє. Але боюся і іншого розвитку подій. Я люблю його дуже сильно. І не хочу робити боляче дорогій мені людині. Поки що, спробую розібратись самостійно, коли мої спроби потерплять фіаско, тоді вже шукатиму підмогу. Надіюсь тоді вже не буде запізно.

        А тим часом, дні змінювали один одного. Соломон завершив портрет батька. Маю сказати він вийшов у нього нереально класним. В цій роботі відчувалась якась теплота. Душевність. І неймовірна реальність. Картина наче була живою. Здавалось, і батько ось, ось ворухнеться. Поверне голову та усміхнеться до нас. Окрім портрету тої жінки, що її намалював Соломон більше його портретів я не бачила, адже портрет Ромакова було вкрадено, а портрет Марка перебував у Італії, в номері готелю, де він проживав. Цей номер для чогось опломбували разом з усіма речами, слідчі італійської поліції, кажуть, що шукають там якихось доказів, які б привели їх до повної картини подій того трагічного вечора, коли загинув Марко. Чим їм в цьому може допомогти картина не знаю, проте вона залишається там. І поки що її не оприлюднювали, тому як вона виглядає я не бачила також. Але бачила два інші портрети Соломона, і бачила на скільки вони реальні, як на картини мальовані фарбою. Мені ще не доводилось бачити щоб так тонко наносили фарбу, так щільно. Мазків навіть не було видно, картина скидалась на фото, але це був далеко не гіперреалізм1. Ні, це був відбиток реальності, здавалось Соломон просто вирвав шматок з простору і вставив його в рамку. Складалось враження ніби ти дивишся на картину з Гаррі Поттера2, яка з усіх сил намагається не ворушитись, щоб ти не запідозрив про її магічність. Така собі реальність в дерев’яній рамці. Наче птах, політ якого, спинила золота клітка. Мить, яку спинила рука художника. Це магія. Магія таланту.