Розділ Перший.

Соломон Артемін.

Запевняю вас, що все це я пишу при тверезій пам’яті і здоровому глузді, і щиро жалію, що не мав нагоди написати це швидше, щоб застерегти інших від настільки фатальних помилок яких я, по своїй духовній сліпоті, не зміг уникнути. Я втрачав найбільше золото, що маю стоячи над прірвою уже майже вступивши в неї. Я сліпо борсався у таких покидьках і бруді, що це зразу і не може вкластися в голові, надіюсь Бог простить мене в дні, коли сила в середині мене вийде своїм шляхом до його світу.

Мій дорогий читачу, заклинаю тебе прочитати все це до кінця і тоді, ще хоча б одна душа зможе врятуватися. Та я забігаю наперед… щиро прошу вибачення у вас за те, що тримаю інтригу, але я мушу виговоритися, зрештою це сповідь на якій розповідають не гріхи, а життя, яке стало гріхом. Я щиро переконаний, що ваша віра в те, що в цьому світі і навіть в цій історії є ще краплина світлого, капля щирості, святості, самопожертви, не похитнеться і не зміниться, інакше для чого я пишу ці рядки! Мій дорогий читачу, з болем в серці я розпочинаю свою історію, історію людини, яку тільки ви повинні судити, так вирішує доля, за мене вже зробили вибір, а вас ще є шанс зробити його самотужки. Читайте уважно мої кроки, нотуйте в своїй пам’яті всі мої похибки, всі мої прогрішення, щоб самим не втонути в цьому багні, яке б воно не було приємне і тепле. Тож попрошу вас прослідувати за мною в найбільшу в моїй країні глибинку, село де я родився, де вперше мої очі поглянули у світ. Йменують цю забуту Богом і людьми місцину Халеп’ям, знайти її можливо тільки на Google картах, біля річки Дніпро та річечки Сквири.

Там я родився, і тут таки приніс біль іншим, особливо матері, я ж бо виліз з її нутрощів, розриваючи тіло. Уяви собі мій читачу, що мале дитя випало з теплої плоті в холод світу, в цю безодню кімнати і закричало. А що ще мені залишалося, було страшно, весь в крові і слизі моєї матері я щодуху вимагав тепла і уваги, отут і сталося перше з моїх помилок, і злочинств, втрапивши в теплу воду та м’який рушник я не замовчав, хай рішення про мій тодішній проступок залишається за вами, але я почуваю себе зараз винним за те, що не замовчав, я потребував уваги до свого крихітного нещасного тільця. Тож усі обступивши мене не помітили як усміхнені очі жінки, яка викинула мене у цей світ, заволокло туманом, як розслабилися її щойно виниклі зморшки, як зімкнулися її вуста відпускаючи в глиб кімнати легкий подих, який проте став для неї останнім.

Тож я думаю ти зрозумів, мій читачу що родившись я вже пізнав втрату. Я прирік матір до смерті своїм прагненням до всезагальної уваги, через це я не один раз ще постраждаю, але про це згодом мій милий друже, усе буде сказано в свій час. Батько мій збитий горем приділяв мені не більше уваги ніж пилюці на підлозі, в якій я по суті й сидів у ці дні, коли вже зміг повзати і робити спроби зіп’ятися на свої крихітні ноги. Вся увага приділялася мені хіба що моєю бабусею, старою, немічною з обличчям схожим на сухофрукт, який уже давно лежав десь в землі і почав поволі розкладатися. Проте вона завжди шамкаючи своїм порожнім могильним ротом, обнімала мене, і її затягнуті сірою пеленою очі світилися любов’ю, такою, на яку було здатне її старе немічне серце.

– Твоя мамця любила би тебе, ти красиве хлоп’я, – шипіла вона. – Як би вона тебе любила, рости хлопче мо’ коли звідси виберешся і поїдеш до краю світу.

І я його уявляв, отой край світу, прагнув туди всім єством, я знав своїм дитячим мозком, що там втамую жагу уваги і всезагального обожнювання до моєї персони. Подовгу сидячи в батьковій кімнаті, обкладений книжками, я поглинав всі відомості про те, на що спромоглося людство до моєї скромної появи у цьому світі. О мій дорогий співчутливий друже, я тонув у хвилях океану книг, напивався і п’янів, але читач зрозуміє моє розчарування, коли одного дня мене осінило розуміння того, що в мене немає можливостей для застосування усіх знань. І тоді я наче захворів, моє тіло стало в’ялим і нікудишнім, здавалося, що висока температура вже ніколи не спаде, я відмовлявся їсти, тільки ковтав воду, м’язи мої зсохлися і тіло стало схожим на мумію, що лежала у своїй кам’яній гробниці. День за днем мій мозок страждав шукаючи виходу з такої безнадійної ситуації, але не знаходив нічого, абсолютна пустота місць де ми жили не обіцяла мені ніяких можливостей. І тоді прийшло рішення. Я думаю мій любий читач, який зараз жадібно вникає у мій скромний життєпис, буде не задоволений моїм рішенням, та маю тебе запевнити, що мої плани різко змінить певна подія.

Пам’ятаю цього разу ніч була надзвичайно темна і беззоряна, коли я піднявся з ліжка й пошкутильгав на вулицю. Наш дім стояв на окраїні селища за метрів двадцять від Дніпра. Саме до нього я і йшов, наче зомбі без думок і бажань. Думаю ти вже вгадав, що у розпачі я вирішив вкоротити собі віку, а саме, навіки канути у чорну бездну цього зажерливого водяного створіння. Я викульгав на одне з ущелин утворених водою і востаннє оглянувся щоб попрощатись з домом, тої миті мені вперше привиділась ця примара. З темряви ночі вийшла постать, висока і могутня мов саме небо! В темноті я бачив як на обличчі блистять очі, гострі і колючі, вони з цікавістю і презирством дивилися на мене. Постать цю окутував одяг якого мені не доводилось бачити ніколи, воно здавалося витканим з темряви і обвивалося та клубочилося навколо його тіла мов дим згаслої ватри. Постать приближалася і я чув холод, чув плач і голоси, що просили про щось і здавалось наче вся ця какофонія звуків лунає із-за спини цієї тіні. В цей момент я потупившись в зад зірвався з урвища і полетів на зустріч розкритій пащі вод.

Коли моє тіло зіткнулося із плесом, його пронизала біль тисяч голочок, я на мить виринув над хвилями, а тоді зник під чорним склом води, відчайдушно борючись з бажанням вдихнути. Одяг намок і тягнув мене в темноту безодні. Та лякало мене не це, напівгола людина з блідою синьою шкірою як ото ув утоплеників дивилася на мене мертвими, безколірними очами, а тоді раптово руки її схопили мене, лице схилилось до мого обличчя і я чітко почув лагідний голос, що змішувався з плюскотом води, і запах гнилих водоростей супроводжував слова: