ІНТЕРМЕДІЯ

Іще, іще мартіні... Чому я досі не п'яна? Організм звик? Скоріше б сп'яніти, аби витрусити з себе отого Оскара, оці складки на пузі, що дригаються, коли він скаче на тобі. Сп'яніти - та й самій подригати ногами в цьому клубі, показати, що я вмію, аби всі роти пороззявали... та й знайшовся б новий Оскар. Чи Отто, чи Генрих, чи Франц. Гарніший і грошовитіший за того. Он скільки їх - видивляються, що в тебе під блузою. Спершу на сіськи дивляться, а потім вже на обличчя...

Так, ось вже музика гарячіша. Годі стояти-киряти. Ну ж бо! - поїхали! Зараз запалимо цей кабак. А отаке ви бачили? А отаке? Ага... з'юрбилися навколо, баньки вирячили. Бо звикли, коли дівчина просто хвостом крутить, та й все, справжнього танцю й не бачили... Які ж ви всі потворні! Ходячі яйця на ніжках. Що не пика - то просто жопа з очима. З носом, з зачіскою, з бородою чи без...

Хоча оцей шоколадний наче нічого. Молоденький та... та наче якось інакше дивиться. Цікавенько так, уважно. Пильнує щось... а отак ти бачив? А отак?

Дивно. Звідки це відчуття, що ти танцюєш саме для нього і лише для нього? Ніколи не любила чорних, вони всі з Америки пруть сюди, і цей мабуть що американець, зайшов оце розважитись до туземного клубу... Але чомусь дивиться на мене не так, як усі. Не роздягає поглядом, а... а що? Ну чого, ну чого тобі треба від мене? Хіба роги маю на маківці, чи хвоста під спідницею, чи як?

То мабуть я вже п'яна. То я просто п'яна. Тому й викидаю оці номери для незнайомого чорного американця, ач який цуцик молочний, мабуть що й жінки справжньої в лапах своїх шоколадних не тримав, лише таких саме, як він, цуценяток, в яких щойно сіськи виросли - і мерщій трахаться, щоб усього побільше й поскоріше заковтнути, і потім блювати все життя. Сама такою була, сама у чотирнадцять...

Ой. Чого це так пливе перед очима? Чого всі в тумані, чого підлога туди-сюди? Гей, зупиніть підлогу! Я ж так не цей, я прям зараз впаду, і що то буде за номер? Треба вдати, що так і треба, що це ефектна така кінцівка танцю... а ось і музика якраз до кадансу йде, і... це все недаремно так?

Навмисне?

Спеціально, аби він підійшов?

Бо ось він вже, біля мене. Всі плескають, а він щось каже - не чути за оплесками й музикою. Та й у вухах гуде, наче гепнули по голові, як отоді на кордоні, коли я з Малкошем...

Дідько, як кепсько. Це ж капець просто... і треба ж вдавати, наче так і треба, наче ти в образі після танцю, вся така чуттєва й нетутешня-інопланетна. Тільки б не виблювати.

Оце так прихопило. Оце так дідько. Оце так...

- Га?

Щось він тобі говорить і говорить. Ламаною англійською наче... стоп. Себто не американець. Ну, тоді вже й зовсім суперово. Себто з Африки звідкісь. Чи з Індії, вони ж там теж всі чорні, як отой Раджан, якого я в Братиславі стріла тоді...

Що ж ти мені все говориш і говориш? І чого я геть нічого не второпаю? То в тебе така англійська, чи то я така п'яна, чи...

О ні. Ні. Матінко Божа, тільки не це. Тільки не тут.

Візьми себе в руки. В руки взяла себе. В купу згребла - і до вбиральні. Де вона тут у них? Ну де?..

Ні. Ні-і-і...