38. Леся, Яна та знов Харита

– О! Гарно виглядаєш! – Леся обережно цьомнула Яну, нахилившись до койки. – Ну... реально краще, – запевнила вона, перехвативши Янин погляд. – Правда-правда.

– Ви удвох наче скульптор та статуя, – мовив Шоко Вікторові, що сидів з Яною, загіпсованою по самі вуха. – Пігмаліон та Галатея...

– Таке скажеш, – Леся штирхнула його під ребра. Яна закотила вічі.

– Ну, здається ж, Пігмаліон цієї Галатеї не зовсім я, – відказав Віктор, ховаючи посмішку. – Наче не я ж її так, еее, оживив...

– А що з отим грьобаним Пігмаліоном, до речі? – поспіхом спиталася Леся. – Ну, з отим уродом?

– А що з ним буде, – буркнула Яна. – Довезли його самосвалом аж до Козина, вивалили в купу гною, він там ледь не здох, але якось виліз, вишкрябався... Йшов потім пішки, весь такий гімняний, бо хто ж його такого візьме.

“Все ж таки є Бог на землі. Є справедливість” – хотіла сказати Леся, але вхопила поглядом Янини гіпси й прикусила язика.

– Чого ти не хочеш подавати на нього? – натомість спитала вона. – Живе ж урод, і нічого йому.

– А нехай і далі живе й смердить. Досить із нього.

– А я б іще додала. Гною в Козині малувато буде. От мабуть там ще сортири гарні є...

– А може, йому до хати гною підкинути? – мовив Шоко. – Ну, аби не забував?

– То тобі, Яно, завдання. Бо ти знаєш, де його хата. Як одужаєш – беремо мішок гною та під двері...

– Чи у вікно. Бо він на першому поверсі...

– А ще краще на ліжко...

– Ключів його не зберіглося?..

– О, то тут у вас ціла кумпанія! – перекрив їх рипучий голосина. – Скільки усякого люду до моєї Янці!

Всі озирнулися на її маму, яка входила широким хазяйским кроком до палати. Яна закотила вічі.

– Ну, хлопці-дівчата? Добридень усім, хай Бог вам... а ну поможи, – наказала вона Вікторові, який незворушно підхопив її торби. – Міг би й зустріти. Ну, людоньки, тут тре прибраться. Шось тут у вас срач як після німцю. А ну давай – взяли осьо...

Леся вийшла з палати. На троюродну свою тітку Галю вона реагувала, як виявилося, так само як і мама: трохи послухати її голос – і вже голова така, наче ти танцювала цілу ніч.

Шоко як галантний чоловік лишився допомагати, й Леся взяла телефон, аби відписатися мамі. Ну скільки можна надзвонювати? Наче ж все давно з’ясували...

А це що? Повідомлення англійською від... якесь незнайоме ім’я та прізвище. Наче балканське. Vesna Vulkovic.

Хто це?

Привіт, Олександро, – читала вона, і очі її чимдалі робилися ширші й ширші. – Ти знаєш мене як Хариту.. Так, я жива, я не померла. Я вистрибнула тоді з машини за 30 метрів до того, як вона врізалася в електричну будку. Ніхто цього не бачив, і я зрозуміла, що це шанс почати життя з нуля.

Перед тим я зіпсувала гальма в машині Григорія, бажаючи йому смерті. То він мав розбитися, не я. Але того ранку вийшла якась плутанина з паркувальними номерами, і я знайшла його машину замість своєї. Мені здалося, що це знак, що я маю сама випити келиха, якого приготувала для нього. Ми сильно сварилися перед цим, я була у відчаї, я погано тямила, я бачила тоді себе вбивцею (і ледь не стала нею), я хотіла для себе біди – такої, якої щойно хотіла Григорію. Але вчасно второпала, як це безглуздо, і вистрибнула з машини, коли вона ще не розігналася. Я була вся на емоціях, я сама не розуміла, що роблю. Мабуть, то мене врятував Бог. Мене й Григорія. І я вирішила почати все спочатку.

У нас із Григорієм було все гарно лише для публіки, зсередини наші стосунки стали справжнім пеклом. Він ненавидів мене за те, що усім був зобов’язаний мені, навіть псевдонім йому вигадала я. Можна сказати, що я вигадала його всього, а чоловік не може пережити таке. Колись я була дурна і не розуміла цього, а згодом... Згодом вже було запізно. Але що було, те було, минулого не повернеш. Тепер в мене інше життя, де багато любові, багато тиші і зовсім немає танцю, яким я об’їлася досхочу.

Спершу я хотіла написати Григорію. Але потім дізналася про тебе і вирішила написати тобі. Я дивилася ваше шоу, прими мої вітання! Ти фантастично танцюєш, краще за мене. Нехай він буде з тобою щасливий. Я не стала писати йому, аби це не відгукнулося на його ставленні до тебе. А ти вже сама вирішуй, чи говорити йому, чи ні. В мене була думка приїхати на ваше шоу, але я втрималася і не шкодую про це.

Бажаю вам щастя й чудової кар’єри. Будь обережна із ним: Григорій – людина добра й водночас дуже зла. Втім, як і всі ми. Головне – просто не будити наш темний бік. Мені не вдалося. Мабуть що я й не дуже старалася. Сподіваюся, що мій приклад допоможе тобі.

Бувайте щасливі.

Колишня

Харита.

Леся довго стовбчала в лікарняному коридорі, дивлячись в нікуди. Її гукали з палати, але вона не чула, стоячи справдешньою статуєю серед білих стін та дверей, – аж поки до неї не вийшов Шоко:

– Ти тут? Щось трапилося?

– Га?.. – смикнулася Леся. – Ні. Нічого. Все нормально.

І з потрійною ніжністю відповіла на його поцілунок.