37. Леся. Правда

І знову все крутилося, наче кадри фільму, що його вкотре вже мотають туди-сюди, вперед-назад. Знову аеропорт, знову натовп, знову черги, знову паспортистки на контролі – співчутлива у Відні, прискіплива в Борисполі. Знов літак, – і знов Леся прокинулася, коли вже всі повставали, і знов видивлялася в ілюмінатор – то вони вже прилетіли, чи досі ще не злетіли? Знов мамини дзвінки, знов ніякова брехня у телефон – потік безглуздих слів, що їх губи самі балакали, в обхід голови – аби тільки приспати мамину пильність іще хоча б на годинку-дві…

І ось нарешті Супер-Палац. І мармур, і позолота, і дзеркала до самісінької стелі. Колони. Крісла, про які чомусь знаєш, що на них не треба сідати, буде шкандаль, хоч і немає ніяких написів чи перегорож. Суворі дівчата на рецепшені, які чомусь не вірять, що ти – дівчина Григорія Шовкуненка. Таке враження, що до нього кожної години ходять якісь дівчата... а, то ж Яна була. То ж вони її пам’ятають. Ну й нехай.

Поки дівчата не пускали Лесю, вона набрала Шоко, й той обматюкав їх через телефонний динамік так, що одна потім обурено виказувала щось Лесі – та не слухала, що саме, бо ноги вже несли її до ліфту.

І ось ліфт, і п’ятий поверх, і коридор з килимом, і допотопні совкові вази зі штучними розанами...

Ось і п'ятсот сімнадцятий.

Леся зупинилася. Набрала повітря.

***

Вона довго думала, як це буде. Як вона увійде до нього. Як він зустріне її. Як вони подивляться одне на одного, чи буде якийсь тілесний контакт, поцілунки-обнімашки, чи буде все звичне…

Чи тепер все інакше? І вже ніколи не буде так, як було, а буде якось по-новому?

Чи розуміє він, чому Леся так раптово втекла від нього?

Чи права вона?..

Шоко сидів на кухні. В руках у нього була пляшка мартіні й той самий планшет.

У Лесі засвербило у горлі. Вона підійшла до нього, й він прибрав фотку з екрану, але вона все одно встигла побачити, що там була не Харита.

Там була ридаюча Снігова королева.

Там була вона, Леся.

– Ти поголила голову? – тихо спитав він. – Тобі личить… Ось дивись. Я щойно відіслав текст. Афіші перероблять.

Настя читала: «Незрівнянна Лада й Шоко ...»

Вона не знала, плакати їй чи сміятися, і тому просто закашлялась.

– Грицю, – мовила вона...

Шоко підняв брови.

– Звідки ти знаєш? – спитав він. – Дівчата продали?

– Ні, – збрехала Леся. – Просто дізналася...

Вони дивилися один одному в вічі. Напруга стала нестерпною, й Леся почала:

– Грицю... Я хотіла в тебе запитати дещо. 

– Я слухаю.

– Хотіла сказати тобі... дізнатися… – мусолила Леся. Потім зітхнула й наважилася: – Скажи, ти ніколи не думав, що... що Харита...

Вона не могла продовжувати. 

Ця картина стояла перед нею, наче Леся бачила її на власні очі: Харита псує Шокові гальма, аби той розбився; Харита не може знайти свого бокса, бо того дня вперше переставили нумерацію; Харита натикається на його машину замість своєї... і раптом їй спадає на думку Оце. 

То був знак.

То доля вивела мене сюди. 

Отже, я сама маю пройти крізь те, на що прирекла його.

Сама маю померти…

Шоко дивився на Лесю своїми тужливими, диявольськи розумними очима.

– Ти хотіла сказати – вона сама винна в тому, що трапилося? – спитав він. – Я знаю це. За день до того ми страшенно посварилися... Ти розумна, ти здогадалася. І все одно я люблю її. Але... тебе я люблю більше. Я хочу щоб ми були разом. Бог послав мені тебе замість неї.

Леся чекала на що завгодно, тільки не на це.

– Давай вип'ємо за упокій грішної душі Харити, – сказав він. – І...

***

Так, Леся мала рацію: тепер у них все було геть не так, як раніше. Тепер все було по-іншому. Тепер і сама Леся була іншою, – і мабуть що її коханий теж.

Коханий. Так дивно було думати це про нього; і ще дивніше було називати його так, – проте Леся і думала, і називала, знаючи, що каже правду. Вона справді кохала Шоко, і зрозуміла це, мабуть, коли побачила його, такого сильного й зухвалого, маленьким самотнім хлопчиком, що так хотів її повернути.

І в ліжку теж все тепер було інакше.  То не був звичайний їхній тренувальний секс. То було саме те, про що Леся стільки мріяла: Шоко цілував її, як востаннє в житті, і вона його теж...

– Тільки не думай витворяти таке на шоу, – шепотів Шоко, мокрий від її слини.