24. Леся. Дві тіні

Тепер вона була публічною людиною. Кожен крок її мав супровід із камер, спалахів та юрби настирливих людей. Незрівнянна Лада стала сенсацією сезону.

– Я завжди в тебе вірила, доню, – пустила мама сльозу. – Все життя настроювала тебе, що танець – то твоє. І… бачиш…

– Молоток, Лесько, – брутально, як завжди, кидав батько. – Не підвела, як то кажуть, хвамілію.

Їй було дивно бачити своїх батьків – гостей з іншого світу; і їм ще дивніше було бачити оцю гламурну суперстар, в якій нічого не залишилося від їхньої доньки, навіть усмішки. Леся запросила їх на прем'єру, вони прилетіли до Відня за рахунок Шоко, пожили в Хілтоні – та й повернулися, не поділивши Лесю з легіоном елітних піджаків та декольте.

– Мам, ну таке робиться, бачиш. Смикають весь час… і побалакати не дадуть нормально… – вибачалася Леся, як могла. – Не ображаєшся? Га?

– То нічого, доню. Головне, що в тебе все пішло як треба. І щоб ти була щаслива й здорова.

– Чула, Лесько? Ти цей... давай їм тут, покажи! Щоб знали наших.

Мама посміхалася, шморгаючи носом, а батько ляскав Лесю по плечах і дивився бодрячком. Але все одно їхній від'їзд лишився голкою в серці, від якої хотілося вити.

– Ти все ж таки з ним обережно, – шепотіла мама в аеропорті, вже біля контролю. – Вони, чорні... хтозна, в них гени такі... Вони не винуваті. Дай йому Бог здоров’я за те, що він така добра людина, таке для моїй доні зробив... але все одно, Лесь, голови не втрачай, добре?

– Бувай, суперстар! – махнув їй тато, змішуючись з юрбою пасажирів.

Леся довго дивилася їм услід.

***

Все життя вона дивувалася: чому це зірки не люблять репортерів? Це ж так круто – коли ти комусь потрібна, коли хтось тобою цікавиться, коли ти знаменита й всі бігають за тобою, аби долучитися до променів твоєї слави. То снобізм – не любити репортерів, була впевнена Леся. Просто люди, як стають зірками, починають зіркувати, як то кажуть, і все таке. Ось вона, Леся, ніколи так не робитиме, бо вона...

Але відтак мрії стали реальністю, репортери менше ніж за день набридли Лесі настільки, що вона ладна була їх побити. Може, коли б вона була щаслива – все було б інакше; а зараз вона не знала, де сховатися від десятків зухвалих поглядів, що прозирають тобі ось прямо крізь усе, висвічуючи думки і почуття. Я просто втомилася, казала вона собі. Просто нерви, просто занадто багато всього...

– Ваш дует із Шоко – то лише професіональне чи особисте?

– Коли ви вперше зрозуміли, що хочете стати зіркою?

– Чи є в вас домашні улюбленці?

– Ваша гетеросексуальна оріентація на шоу – легенда чи реальність?

– Чому ви плакали після шоу?

– Ви задоволені своїм виступом?

– Що відчуває дівчина з країни третього світу, ставши зіркою? – питалася якась тітонька. Леся раптом розлютилася.

– Що там люди кращі , ніж тут! – вигукнула вона.

– Вау! Що для вас є головним у людині?

– Чи мають для значення політичні погляди?

– Або попередня біографія?

– Ви лягли б у ліжко з грабіжником?

– Чи з вбивцею?..

***

Всі квитки на наступну виставу були продані. Шоу звали в кілька країн, і Шоко торгувався, піднімаючи ціни.

– Ну, Лесько, – він називав її справжнім іменем, коли був дуже втішений чи дуже злий, – ну, Лесько, ми їх зробили! Ми їх так зробили, шокапєц, Лесько! Оце так дебют! А у Шоко глаз алмаз, га? І губа не дура! Що є то є. У, Лесько, хуліганка мала, – і штирхав її, наче задиркуватий хлопчисько. – Чого така кислятина? Ти ж бо королева земної кулі сьогодні!

Після виступу він кохався з нею. Леся не могла йому відмовити… чи не хотіла. Тобто душа її жахалася, – а тіло раптом так відгукнулося на пестощі Шоко, що Леся второпала: вона не впорається зі власним бажанням. Не знаючи, презирати себе чи ні, вона поволі піддаллася Шоко.

Але той не дав їй вступити до звичної любовної гри:

– Ні, Лесю. Це твій бенкет. Сьогодні ти королева, а я твій паж і невільник. Лежи, смакуй, віддавай накази: я зроблю все й навіть більше.

І він перевершив себе, хоч Леся і соромилася «віддавати накази». Він натер її якоюсь ароматною фігнею, масажував їй якісь точки на тілі, від яких в кров йшли гірко-солодкі хвилі, і потім солодко мучив Лесю, доки та не розмазалася безпорадною калюжкою в обіймах Шоко. Він вперше цілував її не для сексу, а просто так. Його поцілунки застигали щемливими слідами на обличчі і на грудях Лесі, і вона засинала в сум'ятті, розриваючись між блаженством і страхом. 

Вони переслідували її всю ні. Оці дві тіні – червона і чорна, солодка і гірка, гаряча й крижана; вони були насолодою та смертю одночасно; вони зливалися в єдину постать, розщіплялися й оточували Лесю, не даючи їй спокою, і вона тікала, тікала, тікала від обох, доки не шубовснула до холодної прірви, стаючи кригою в жахливому польоті...

– Шоу більше не повториться. Я їду додому, – сказала вона вранці.