Розділ 6

Наступного ранку Неш прокинулася першою. Стиха застогнавши, вона сіла у ліжку і хвилин десять сиділа непорушно із заплющеними очима. Виглядала вона погано: розпатлане, як після ураганного вітру волосся, запухле після сну обличчя, плями губної помади на лівій щоці. Сильно боліла голова. Від вчорашньої респектабельності, якою Неш так кичилася перед товаришами Кейна, не залишилося й сліду. Страшенно мучила спрага. У роті відчувався якийсь гидкий присмак.

Запустивши руки у волосся, Неш зусиллям волі заставила себе розліпити повіки і бездумно подивилася крізь пальці прямо перед собою. З її горла вирвався ще один стогін. Жахіття не зникло, і довкола, як і раніше, було занадто багато яскравого світла і незнайомих предметів.
Дещо вона невиразно пригадувала, та тільки дещо. Спогади були настільки нечіткі, що вона була невпевнена, у тому що сталося з нею насправді.

– Боже мій, Боже мій, – у відчаї прошепотіла вона.

Непорушно посидівши, дівчина повернула голову. Поряд у зім'ятих і закочених під час сну штанах спав Кейн. Побачивши його, Неш відчула хвилю полегшення. Хоч щось знайоме!

«Та й набралися ж ми вчора, як ті свині!» – вона опустила руки і спробувала зрозуміти, де вони знаходяться. Взагалі– то її цілком влаштовував би варіант з готелем чи мотелем. Це було б так природньо отямитися в подібному місці після крутої вечірки.

Та готель був якийсь чудернацький. Нічого подібного вона раніше не бачила. Стіни...Хіба це стіни? А якщо стіни, то чому їх так багато, і вони рухаються? Чи, може, у неї галюцинації? А підлога? Неш підібрала ноги і боязко поглянула вниз. Хіба по ній можна ходити? Та це ж справжнісінька безодня, в якій зникнеш безслідно, не встигнувши гукнути про допомогу. Наразі їй прийшла в голову рятівна думка, і вона гарячково почала мацати довкола себе руками.

Вирішивши, що над ними пожартували, поклали їх сонних у капсули з комп'ютерним моделюванням, дівчина шукала вимикач, за допомогою якого мала намір покласти край цьому жахіттю. Вимикача ніде не було. Закусивши нижню губу, вона ще раз перегнулася через Кейна. Її охопив сумнів. Надто вже все виглядало по– справжньому, але... Але її думки борсалися у пошуках пояснення, котрого вона не могла знайти. Єдине, що прийшло Неш у голову японці, з їх невтомною жагою до різних електронних жартів.

Кейн неспокійно ворохнувся. Неш лежала у нього на животі. І що зрозуміло, заважала йому нормально дихати. Не прокидаючись, Кейн зробив її спробу зіштовхнути її з себе.

Неш розсердилася.

– Кейне, прокидайся! – крикнула вона, торсаючи його за плече, – і скажи своїм дружкам, нехай вже виключать свою ідіотську іграшку. У мене і без їхніх дурних жартів голова тріщить. Кейне, досить дрихнути! Я ж знаю, що ти не спиш, не прикидайся. Іди, принеси мені склянку води і таблетку аспірину. Господи, що за жах мені наснився, ніби я і ти...

Кейн продовжував мирно хропіти. Неш штовзнула його сильніше. Очі Кейн не розплющив, але хропіти перестав. Слухаючи, як він ніби, насміхаючись над нею, спокійно собі свистить у ніс, Неш то червоніла, то блідла. Вона не розуміла, як можна продовжувати спати, коли вона так голосно кричить.

– Як побачу Боба, приб'ю, чесне слово. Щоб він подавився своїми бутербродами. А то завів одне і те ж... З Європи, з Європи! Придурок! Кейне, солоденький, розплющ оченята, це я, твоя люба Неш, – ніжно проворкотіла вона. Якщо він і після цього не прокинеться, тоді вона просто зіштовхне його з ліжка.

– Машина у гаражі. Зараз іду, – сонним голосом промимрив хлопець.

– Та прокинешся ти нарешті? – Неш з силою штовхнула його в плече.

Кейн прокинувся. Якусь мить він дивився на неї не впізнаючи, потім сів.

– Пиво є? – хрипким після сну голосом запитав він. – Башка так і тріщить.

– Пити менше треба. Немає пива, – огризнулася Неш.

– Немає, то й немає. Чого кричати? – Кейн розмірковував: злізати йому з ліжка чи ні.

– Ну? – Неш зробила головою коловий рух. – Що все це означає? Де ми?

– Ми? – Кейн чудово все пам'ятав, але вважав свої спогади із зрозумілих причин чимось неправдоподібним, – на кораблі, – все ж відказав він, про що одразу пожалкував. Він ще неостаточно прокинувся. І голова була ніби не його.

– На кораблі? – в голосі Неш чулася недовірлива інтонація, а губи здригнулися, ніби вона хотіла посміхнутися, та вчасно стрималася. – На якому ще кораблі? У круїзі чи що? А як ми сюди потрапили? Ми ж були далеко від океану та й від аеропорту також. А, розумію: вирішив зробити мені сюрприз, напоїв, ніби мені було не досить і того, що вже було, і коли я відключилася...

Кейн скривився. Господи, що вона таке верзе! Напоїв? Сюрприз? Який в дідька сюрприз, коли він почував себе так, ніби провів усю ніч у винному погребі!

– Неш, розслабся. Ми на кораблі прибульців. Зрозуміло? Інопланетному. Вчора, після вечірки, коли ми поверталися додому, зустріли одного. Пригадуєш? Слухай, не дивися на мене так і не говори, що не пам'ятаєш. Добре? Я зранку не в гуморі.

Пропустивши повз вуха його слова, Неш дивилася на нього широко розплющеними очима. Кейн говорив дивні речі. Вона його зовсім не розуміла. Може, йому сон такий наснився: прибульці, корабель, баталії. А вона ще й розбудила його різко от він і сказав те, що сказав. Неш не образилася. Круїз. Ну, загалом вона уявляла собі, що це таке. Але корабель прибульців...Вона уважно придивилася. Ні, не скидається, що Кейн жартує. Він ще досі жодного разу не посміхнувся, даючи зрозуміти, що він не кепкує з неї.