На тлі зоряного неба, темних пагорбів це виглядало красиво і незвичайно. Кейн сказав би навіть – чарівно. Але що це? І звідки воно взялося тут, у прерії, далеко від цивілізації? У нього знову почали з'являтися підозри, які пояснювали геть усе, але вони були настільки дивними та безглуздими, що він не наважився зізнатися в них до кінця навіть самому собі. Але Неш, яка знову відчула себе погано, замість нього сказала уголос те, чого ні він, ні вона взагалі не хотіли визнавати. Вона сказала це не подумавши, просто зірвалося з язика:
– Кейне, це прибульці. І ми нібито вступили з ними у контакт. Або збираємося вступити, – доволі розбірливо промимрила вона, – як думаєш, це добре чи погано? – запнувшись, вона показала перед собою рукою. – Гляди, он його корабель.
Пагорби, що знаходилися неподалік, частина автостради, машина, прибулець і вони самі занурилися раптом у багряний напівморок. За сто метрів від того місця, де вони зупинили машину на своє лихо, на рідкі кущі...дійсно опускався корабель прибульців. Іншого визначення Кейн був не в змозі підібрати. Та нараз йому спало на думку: він страшенно не хоче, щоб це були прибульці (Господи, які прибульці, що за маячня, дурня якась!
Він про них думає, ніби вони існують насправді!) так, йому страшенно не хотілося, щоб це були прибульці. Своєю несподіваною появою вони так невчасно порушували встановлений порядок особливо, якщо зустрітися з ними після вечірки. Потрібно було щось вирішувати, говорити, якось реагувати. А йому нічого цього не хотілося робити. Загалом, Кейн усім єством вхопився за думку, що вони з Неш цілком випадково потрапили на знімальний майданчик якогось фантастичного фільму.
Ось зараз з кущів вийдуть працівники кіностудії і у ввічливій формі запропонують їм покинути знімальний майданчик, тому що вони не зовсім вписуються в задуманий режисером епізод: висадка прибульців, наприклад, меркуріанців у техаські прерії з подальшим знищенням людських поселень всієї околиці.
Потім, як і годиться всякому порядному бойовику з'явиться крутий хлопець зі своєю не менш крутою подругою і, загрозливо розмахуючи якоюсь залізякою, прожене непроханих гостей геть. Кейн настільки повірив, що саме так воно і станеться насправді, що не став чекати появи працвників уявної кіностудії.
І сам голосно крикнув: «Гей!» Кущі не ворухнулися. Ніхто звідти не вийшов. Опустившись ще трохи, корабель прибульців завис за п'ять метрів від потрісканого ґрунту.
Яким він був? Відверто кажучи, Кейн не знав. Йому не так часто доводилося раніше зустрічати вночі в прерії чи деінде чужі кораблі, щоб судити про них зі знанням справи. Особисто йому показався велетенським: сягаючи у поперечнику двохсот метрів, він мав форму напівеліпса, з двома витягнутими паралельно головному корпусу площинами. Верхня частина напівеліпса палала багряним, середня – відсвідчувала жовтим та синім.
Внизу корабель був абсолютно чорний. І тільки зрідка вугільна чорнота прикрашалася освітленими смугами, котрі безгучно пропливали по його поверхні. Корабель завис, наче гора, здавалося, він ось–ось рухне вниз і розчавить їх так само легко, як підошва черевика робить це з мурахою чи тарганом.
– Здуріти можна, – вражено проказала Неш,– чудовий фінал для будь–якої вечірки...Прибульці..., – здивовано мугикаючи, вона похитала головою.
– Один, – хрипко мовив Кейн, – прибулець...Один, – він намагався що–небудь придумати, щоб не виглядати таким вже повним ідіотом. Але мозок заціпенів і не породжував ніяких думок. Щось проносилося, вертілося, та ніщо не затримувалося.
– Джона би сюди, – мляво проказала Неш, – він помішаний на таких речах: космос, прибульці, тарілки, викрадання, контакти...Це, звісно, не тарілка...Господи, як же у мене крутиться голова, – поскаржилася дівчина. Приклавши долоню до лоба, Неш вільною рукою сперлася на плече Кейна, – клянуся своєю цнотою, якої мене передчасно позбавили, не буду більше стільки пити... Кейне, поїхали додому. Мені чомусь погано...У мене болять очі. Світло, так багато світла, – вона повернулася до машини, та Кейн стис їй лікоть.
Суцільна брила, з вузлами, що безнастанно рухалися по її поверхні, ожила, в її верхній частині з'явилася подоба рук. Потім Кейн побачив і ноги. Прибулець зробив крок у їхньому напрямку.
– Тихо, – шепнув Кейн, – зараз усе проясниться. Напевно, хтось вирішив пожартувати.
Невизначено махнувши рукою, Неш залишилася стояти на місці. В її голові усе змішалося. І вона не була вже впевнена, що це саме прибулець, а не якийсь манекен. Та потім усе стало на свої місця. І до неї знову повернулася впевненість, що до них наближається справжнісінький прибулець. Її занудило. Вона затисла долонею рота.
Кейн нічого не помічав. Як і раніше, він стояв і дивився. «Дурня якась, без сумніву, та схоже він справжній, як ми», – думав він. Жовтий майданчик, на якому знаходився прибулець, витягнувся на два метри. Стираючи на своєму шляху нерівності ґрунту, як тільки рух зупинився, зелений кант поспішив окреслити його нові межі. Прибулець зробив ще один крок.
Кейн раптом зрозумів, що ця палаюча брила з якихось невідомих йому причин здатна пересуватися тільки по своєму майданчику. Ступаючи на звичайний ґрунт, він вгрузав, перетворюючи землю на розплавлену, в'язку масу. Так вже було один раз, коли прибулець поспішив, зробивши крок за межі майданчика.
З понівеченим деревом, біля якого завершував свій другий крок прибулець, діялися дивні речі, як на картинах сюрреалістів. Гілки, навіть засохлі багато років, випрямилися, перетворившись в рівні, блискучі палиці. Так, ніби були зроблені на заводі. Шорстка кора безслідно зникла, і стовбур дерева налився жовто–рожевим вогнем.
Зріділе листя, втративши разом увесь хлорофіл, спалахнуло блакитним. Якщо лист, наприклад, падав, то ще в повітрі він ставав блідим. Трава під деревом розплавилася, перетворилася в якісь жовто–сірі грудки. Неш щось сказала. Кейн не розчув, перепитав.
У цю мить прибулець підняв свою жовту, без жодного пальця руку, і зробив слабкий жест, ніби підкликаючи їх до себе. Червоні вузли з його тіла зникли, залишилися тільки коричнево– чорні.