Частина перша. Галактичний Корабель. Розділ 1

Кейн вів машину. Легко та впевнено. Його ліва рука вільно лежала на кермі. Права – на теплому коліні Неш. Вечірка вдалася на славу. Зібралися усі, навіть сестрички Кларис і Мегі Меллінс не полінувалися і приїхали із Оклахома–Сіті. Були там і Боб Манн з Джоном Хоппером, вірні друзі, з якими Кейн провчився на одному факультеті університету усі п'ять років.

І коли всі кумедні історії та випадки, якими так насичене студентське життя, були пригадані і належним чином обмиті, Боб, ставши на стіл, запропонував зустрічатися щороку і ділитися своїми досягненнями як у бізнесі, так і в особистому житті. Сам Боб вже був молодшим компаньйоном у фірмі свого дядька і почував себе господарем мало не усього Манхеттена, разом із сусідніми штатами.

Чи була схвалена ця пропозиція, Кейн не пам'ятав. Відшукавши Неш в обіймах якось обкуреного, патлатого хлопця, він посадив її в машину і запустив двигуна. Вони познайомилися рік тому, на пляжі, в Маямі. Був спекотний, літній день. Купалися у смузі прибою відпочивальники. Бавилися в піску діти. Скрізь лунала музика. Розімліла від спеки Неш напівлежала у шезлонгу і, підставивши тіло під гаряче сонячне проміння, відчувала, що нічого не хоче, окрім ось так непорушно лежати і ні про що не думати.
Чиясь тінь закрила від неї сонце. Вона подивилася – перед нею стояв і посміхався хлопець. Він був симпатичний, щойно вийшов з океану, по його засмаглому тілу струмками стікала вода. Він посміхнувся ще відкритіше і впевнено протягнув їй руку.

– Пішли покатаємося. Хвиля першокласна, – до його лівої ноги мотузкою була прив'язана дошка для серфінгу.

– Але я не вмію, – відповіла Неш, беручись рукою за його пальці.

– Я навчу. Це не складно. У тебе вийде. Я впевнений. Ходімо!

Взявшись за руки, вони ввійшли в океан. З того часу вони разом...

– А пиво у Майкла, як собаче лайно, – проказала Неш, – мене до цього часу нудить.

Кейн злегка крутнув кермо, від чого машина слухняно зробила широкий зиґзаґ.

– Перестань, – попросила дівчина, – а то мені зробиться ще гірше, – відкинувши голову на спинку сидіння, Неш висунула руку у вікно, якусь мить посиділа із заплющеними очима, потім посміхнулася і сказала:

– Як приємно, ніби пестиш вітер, – і іншим тоном. – Як тобі Сюзан? Сподобалася?

Перш ніж їй відповісти, Кейн закурив, намагаючись викликати в пам'яті обличчя Сюзан. Це виявилося складною справою. Невідомо чому, але Сюзан перетворювалася у багатоголового дракона, точніше в дракониху, всі голови якої одночасно то сміялися, то говорили, то горланили пісні. І виділити обличчя реальної Сюзан серед цієї юрби було непросто. Кейн випустив хмару диму, знизив плечима.

– Нічого. Симпатична дівчинка.

Задовольнившись його відповіддю, Неш знову заплющила очі.

– Елін Баркін, ти з нею танцював. Пам'ятаєш?

Завагавшись, Кейн кивнув. Таку кицю, як Елін важко не помітити.

– Так ось, – не поспіхом продовжувала Неш, – вона мені сказала, нібито Сюзан трахається з Енді. З отим, у нього є ще молодший брат, здається, Ерік. Пам'ятаєш?

– Кого? Енді чи Еріка? – поцікавився Кейн.

– Енді.                        

– Звісно, що пам'ятаю. Училися разом. І що далі?

Неш забрала руку з вікна.

– Елін розповідала, що вони пробували зробити це у ліфті.

– Он воно що, – Кейн кинув на дівчину зацікавлений погляд, – що це на них найшло?

– Не знаю. Тільки в них нічого не вийшло. Коли все вже було готово, ну ти розумієш, що я маю на увазі, ліфт раптом зупинився, двері відчинилися, і Енді вилетів у коридор. Прямо на руки літньої міс. Старенька спочатку страшенно злякалася і навіть закричала, та вгледівши одну маленьку річ, яку Енді не встиг заховати, знайшла цей випадок дуже кумедним. Загалом, їй сподобалося.

Кейн не стримав посмішки. На Енді це схоже. Цей дурень завжди потрапить у яку–небудь історію.

– Сюзан, вона як відреагувала? – запитав він, продовжуючи посміхатися.

– Нормально. Втягла Енді назад у ліфт, і поки він застібав штани, сказала, що віддає перевагу більш звичним місцям та позам. Навіть, якщо це і не схоже на сюжет фільму «Дев'ять з половиною тижнів».

– А твоя подруга з гумором, – підмітив Кейн.

Неш повела плечем: вона так не вважала. Декілька миль вони проїхали мовчки. Кейн вів машину, а Неш дрімала, надіючись що її шлунок дасть раду тій суміші алкоголю, що потрапив у нього не без її допомоги. «Я перебрала. Того гляди вирве ще. Джонні, він заморочив мені голову: все підливав і підливав, а я пила, як дурна», – міркувала дівчина.

Ніч була по–літньому тепла, світив повний місяць. Далеко попереду то з'являлися, то знову зникали за темними пагорбами вогні великого міста.
Місто, куди після закінчення переїхав Кейн, і куди на два тижні в гості приїхала Неш, вельми своєрідна, розумна і гарна дівчина. До вступу в університет Кейн жив в Алабамі. Але, отримавши диплом, вирішив, що Техас – саме те місце, де просто необхідно пожити деякий час після занудних лекцій, для зміни оточення, як він завжди казав своїм друзям, обмінюючись з ними новинами по телефону.

Чи подобався йому Техас? Кейн не знав. Занадто багато куряви, пагорбів та пожухлої у літню спеку трави. Та й сонця могло бути трохи менше. Але усі ці маленькі незручності були помітні тільки спочатку, потім вони ніби самі собою зникають. І ти вже не звертаєш на них уваги. Особливо, коли ти молодий. Тобі усього двадцять п'ять, в тебе є класна машина і чудова дівчина Неш. Відчуваючи себе на дозвіллі філософом–аматором, Кейн вважав, що вся справа у звичці, а не в кількості сонця і в присипаних пилюкою пагорбах.

– Кейне, зупини машину, – раптом попрохала Неш, – я впевнена, що Майкл напоїв нас зіпсованим пивом. Яке свинство з його боку, так повестися з друзями! Білий «Мустанг», ніби привид, продовжував нестися крізь ніч. Слова Неш прозвучали не зовсім переконливо. На думку Кейна, вона просто напилася, втративши відчуття міри. Певно, той патлатий тип виявився цікавим співрозмовником, якщо Неш реготала, ніби ненормальна і пила усе, що потрапляло їй на очі: різні коктейлі, пиво, шампанське.