Гала-подорож

В очікуванні катера Генрі лежав на воді, розпластавшись морською зіркою —
хвилі гойдали його, а сонце нещадно сліпило очі. Він заплющив їх,
насолоджуючись м'якими дотиками води. Ця планета все більше полонила —
його думки, бажання й всі подальші плани на життя тепер нерозривно були
пов'язані з Землею. І навіть своє справжнє ім'я наразі викликало в хлопця
саркастичну посмішку.
Шрімп — саме такий звук видала плазма, випльовуючи його з інкубатора. Шрім
— так і записали його ім'я в протопаспорті. Звісно, на Землі він вибрав собі
інше — таке, яке не нагадувало б назву безславної дрібної кузьки.
- Агов, Генрі, прокидайся! - почувся веселий голос Лукаса.
Катер саме підплив до хлопця майже впритул, зробивши чимале коло. Лукас
визирав з-за корми, хизуючись білосніжною посмішкою. Він подав Генрі руку і
той хвацько скочив на палубу. Дошка вже лежала тут, масно поблискуючи
білими мокрими боками.
- На берег? - про всяк випадок перепитав Генрі.
Лукас кивнув у відповідь, мотор заревів, катер звівся на диби і помчав у
напрямку лагуни.
На суходолі компанію вже чекав смачний обід — господарі бунгало, яке
винаймали Генрі, Лукас та інші хлопці, саме розливали ароматну рибну юшку
по великих тарілках. Посеред столу височила гірка з рум'яними пампушками.
Хлопці, навіть не передягнувшись, кинулися за стіл — морські прогулянки таки
вміють розбурхати апетит. Проте не встиг Генрі сісти, як відчув знайому
вібрацію у правій кишені шортів.
- Я зараз, - кинув він друзям і поспішив у бунгало.
Сховавшись в будиночку, він дістав складного ножа, звичним рухом торкнувся
його теплого руків'я і розкрив інструмент. Деякий час нічого не відбувалося —
лезо холодно поблискувало, викривлено відображаючи кімнату. Однак за
секунду зображення засіпалося, почулося тихеньке гудіння, неначе десь поруч
кружляв у пошуках квітки дебелий джміль. Нарешті лезо ножа заблимало і
перетворилося на екран, з якого на Генрі дивилося два видовжених обличчя.

Лиця чимось нагадували людські, однак сизий відтінок шкіри і райдужка очей
фіолетового кольору натякали на неземне походження створінь.
Одна з голів заторохтіла скрипучою дивною мовою. Голос був незадоволений.
Інша голова мовчала, лише іноді ствердно кивала і блимала фіолетовими
очиськами. В тексті декілька раз лунало неземне ім'я Генрі — Шрім. Аудієнція
тривала недовго, після чого екран знову спочатку вкрився брижами, а потім
завмер, перетворившись на звичайну поверхню леза.
Генрі зітхнув і, зсутулившись, сів на ліжко. Від нього вимагали продовження
завдання, заради якого він прилетів на блакитну планету — він це прекрасно
розумів. Але як же йому не хотілося приступати до справ. Замислившись, він
сидів так хвилину чи дві, поки не почув знадвору голос Лукаса:
- Генрі-і-і!
Оговтавшись, хлопець піднявся з ліжка і почимчикував надвір, до друзів.
- Ми майже все вже з'їли! - вигукнув Фред.
- На здоров'я, - посміхнувся він у відповідь.
Генрі сів за стіл, але апетиту як не бувало.
- Ти там вм'яв щось тишком-нишком? - сміючись, поцікавилися хлопці.
Генрі кивнув, засвітився посмішкою у відповідь на жарт і потягнувся за
пампушкою.
Після обіду він запропонував Лукасу пройтися вздовж берега. Сонце стояло ще
високо, але було вже не агресивне, з океану дув прохолодний бриз. Вітерець
куйовдив хвилі, вкривав їх білими гривками. Чайки не скиглили, мовчки
сновигали над водою у пошуках харчу. Берег був безлюдний і тихий — такий,
яким він найбільше подобався Генрі.
- В тебе все добре? Якийсь ти смутний, - Сказав Лукас і підкинув носаком кеда
клубок з темних водоростей, який хвилями щойно винесло на берег.
З-під водоростей вискочив рак-самітник і кумедно побіг до води, тягнучи на
собі раковину. Хлопці зайшлися реготом.
- Я змушений покинути наш табір відпочинку, хоча дуже не хочу цього робити,
- нарешті мовив Генрі.
- Ти ж казав, що вільний до кінця літа! - вигукнув Лукас. - Ех, як жаль...
Було видно, що новина його приголомшила. Вони ще деякий час йшли мовчки.
- Я думаю пливти до Європи кораблем, - нарешті озвався Генрі.
- Хочеш, я складу тобі компанію?
- Звичайно! - зрадів Генрі. - Я буду дуже радий.
Вони йшли вже зовсім у іншому настрої, обидва були щасливі і обидва
намагалися не виказувати цього. Сонце залило берег Маямі м'яким червонястим
світлом — було гарно, але холодно — з океану хвилі несли потужний свіжий
вітер. Хлопці пришвидшили ходу. Вечоріло.
Повернувшись до вілли, вони поділилися новиною й запропонували хлопцям
приєднатися до подорожі. Однак, більше охочих не знайшлось — на когось
чекало навчання, на когось дівчина, а в декотрих банально не було грошей на
вояж.
Лукас же так зогрівся ідеєю, що зразу ж взявся шукати найкращі варіанти
подорожі морем — вивчав маршрути, читав відгуки про перевізників,

порівнював ціни — заради цього він декілька днів сновигав просторами
Інтернету, не відриваючись від монітору. Врешті-решт вони з Генрі вибрали
велике судно, яке йшло з Маямі до Барселони. По-перше, з столиці Каталонії
найлегше буде дістатися до Житомира, крім того, по дорозі вони зможуть
побачити ще й Канарські та Карибські острови.
Однак найближчий круїз за таким маршрутом відпливав аж за 4 місяці —
занадто довгий строк, на який не погодяться його інопланетні керівники - Генрі
це розумів.
Проте, як відомо, на стрільця і звір біжить — наступного ранку, коли Генрі й
Лукас за сніданком обговорювали проблемну ситуацію, їх почула Клер —
господиня вілли. Вона ліктем штовхнула свого чоловіка, який поруч смажив
барбекю, і вигукнула:
- Чув, хлопцям на корабель треба? А запитай-но у того свого друга капітана, чи
не шукають вони на найближчий рейс до Європи персонал на лайнер.
- Добре, добре, - пробурмотів Рік, - тільки прослідкуй, щоб не пригоріло.
І полишивши барбекю на жінку, він поплентався в будинок дзвонити другові.
Рік знав, що краще це зробити одразу, бо інакше Клер йому буде нагадувати про
дзвінок кожні п'ятнадцять хвилин. Він швидко повернувся, ще й з хорошими
новинами.
- Люди ще потрібні. Завтра з'їздите на співбесіду і, якщо все складеться, вам
швидко зроблять необхідні документи. Корабель відпливає на наступному
тижні. Клер обняла чоловіка за талію і поцілувала у щічку. Він, розквітнувши,
знову взявся за приготування страви.
Хлопці, знов зраділі, взялися за дошки та чкурнули на океан — сьогоднішні
хвилі були просто створені для серфінгу.
- Ми навіть не спитали, що за робота? - сміючись, вигукнув Лукас.
- До біса нюанси, завтра про все дізнаємося! - відповів Генрі, перекрикуючи
шум океану.
Коли удача сама пливе в руки, важко уявити, що вона може зрадити у
малозначущих деталях.
Наступного ранку вони відправилися в компанію, яка завідувала набором
персоналу на круїзні лайнери.
В офісі було тихо і малолюдно — хлопці спеціально приїхали чим раніш аби не
проґавити нагоду. За стійкою рецепції дрімав секретар.
- Доброго ранку! - за звичкою голосно привітався Лукас.
Від несподіванки секретар підскочив на стільчику у перелякано вирячив на них
очі — а чи не перевірка яка? Впевнившись, що це звичайні відвідувачі, обличчя
секретаря знову набуло сонного вигляду.
- Доброго. Чим можу допомогти? - мляво поцікавився він.
- Ми з приводу роботи на кораблі. Від Ріка, - відповів Генрі.
Деякий час секретар намагався второпати, про що мова, але за декілька секунд
його обличчя просвітліло.
- А, так. Проходьте, - він вказав їм на двері зразу за рецепцією й друзі рушили у
вказаному напрямку.
- Каву будете? - запитав їм услід.