Зараз я перебуваю у стані, який біохіміки назвали б глибокою анаболічною фазою. Це той період, коли організм, отримавши нарешті «цеглу» (амінокислоти) та «енергію» (магній), вимикає всі зовнішні системи, щоб кинути всі сили на капітальний внутрішній ремонт.
Саме тому мене накриває ця нескінченна сонливість. І ця слабкість — захисна реакція. Тіло каже: «Спи, Маргарито. Поки ти нерухома, я латаю твої судини, знешкоджую залишки аміаку в печінці та розм’якшую твої давні спайки».
Мій організм тепер нагадує елітну іномарку, яка після багатьох років на поганому мазуті нарешті отримала 98-й бензин. Хоч вона все ще стоїть у боксах на техогляді, механіки (мінерали та амінокислоти) крутять гайки, а я, як власник, просто чекаю. Я більше не поспішаю.
Сьома книга буде. І вона буде кращою за всі попередні, бо автор нарешті перестав бути ворогом самому собі.