Оскільки мій шлунок усе ще нагадував примхливу дитину, яка боїться всього нового, я вибудувала жорстку стратегію «впровадження» білка.
Мікродозинг: Я вводила білок так, ніби це — дорогоцінний метал. Кілька ложок домашнього сиру, два некруто зварених яйця. Жодного насилля над собою.
Ферментативна допомога яблуком: Чому сир із запеченими яблуками? Кислота запеченого яблука допомагає моєму шлунку з низькою кислотністю розщеплювати складний білок казеїн. Пектин яблук працює як м’який сорбент, збираючи залишки токсинів. Це була моя особиста «хімічна хитрість».
Ритм: Сонливість, яка мене накрила — це не хвороба. Це ціна за будівництво. Коли ви даєте білок і магній, організм каже: «Дякую, тепер не заважай, я буду латати дірки. Йди поспи». І я йшла. Бо знала: поки я сплю, мої нові капіляри стають міцнішими, а мій мозок готується до написання наступної книги.
Я зрозуміла головне: білок треба не просто з’їсти, його треба «провести за руку» до кожної клітини. І без магнію, калію та В6 ця подорож була б неможливою.
Сьогодні я все ще на шляху. М’ясо досі під забороною — шлунок ще не готовий до такої «важкої артилерії».