Через 2 місяці
Я все ще відчуваю надмірну сонливість. Мій організм зараз — це будівельний майданчик у три зміни. Вся енергія йде на відновлення. Але кровотечі? Вони зникли. Тривожність? Вона розчинилася, як тільки амінокислотний баланс вирівнявся і глутамат перестав «бити струмом» мої нейрони.
Я все ще не можу їсти м’ясо — для мого шлунка це досі «важка артилерія». Але мої два некруто зварених яйця вранці та сир із запеченими яблуками ввечері тепер стали моїм причастям. Я вчуся їсти заново. Я вчуся жити заново, знаючи кожну молекулу, що потрапляє в мою кров.
Мій організм відновлюється. Повільно. Але він це робить сам — мені просто треба було дати йому ресурс, який він розуміє.