Розділ 34. Ілерда

Іспанія, місто Ілерда, річка Сікоріс, травень-серпень 49 р. до н. е.

Легати Помпея в Іспанії, Луцій Афраній і Марк Петрей, обидва досвідчені полководці, які провели роки на службі, охороняючи західні провінції від місцевих повстань, зайняли позицію на пагорбі над містом Ілерда, захищену з одного боку річкою Сікоріс, з іншого — гірським пасмом, у становищі, яке будь-хто з їхніх сучасників визнав би зразком розважливої оборонної стратегії.

Цезар, прибувши до цієї місцевості з військом, значно меншим за об'єднані сили обох легатів, зіткнувся спершу з труднощами, гіршими за будь-яку відкриту битву: весняні дощі підняли рівень річки настільки, що обидва мости, збудовані для сполучення з таборами постачання, знесло повінню, залишивши римську армію відрізаною від фуражу й підкріплень на цілі тижні, тоді як ворог, розташований вище й ближче до власних складів, не відчував подібних труднощів.

* * *

— Ми в гіршому становищі, ніж будь-коли за всю галльську кампанію, — доповів один із квесторів на нараді, скликаній через кризу з постачанням. — Солдати ремствують, зерно закінчується, а супротивник, здається, чекає, поки голод зробить за нього роботу, якої не наважується зробити меч.

Цезар, вислухавши це, не виявив тієї паніки, якої, можливо, очікували деякі з присутніх, а натомість наказав будувати нові, легші човни за галльським зразком, бачені ним колись на річках Британії, — плетені з лози, обтягнуті шкірою, достатньо легкі, щоб переносити їх суходолом на відстань кількох миль до безпечнішого місця переправи, недоступного для ворожого спостереження.

— Голод діє повільно, а розпач діє швидко, — сказав він тому ж квестору, що доповідав про кризу постачання. — Наше завдання — не дати голоду перетворитися на розпач раніше, ніж ми знайдемо вихід. Скажи солдатам правду про становище, не применшуй її і не перебільшуй. Люди, яким довіряють правду навіть у скруті, тримаються довше за людей, яких годують заспокійливою брехнею, бо брехня, розкрита згодом, забирає довіру швидше за будь-який голод.

— Річка, яка забрала наші мости, дасть нам новий шлях, якщо ми підійдемо до неї з достатньою винахідливістю, а не з самою лише впертістю, — сказав він.

Тавр, чия когорта брала участь у транспортуванні цих легких човнів через складну місцевість, згадував потім цю операцію як приклад того, наскільки різною ставала війна під командуванням цієї людини порівняно з тим, чого його навчали ветерани попередніх кампаній: не завжди сила меча вирішувала долю кампанії, а часто — швидкість думки, здатної знайти рішення там, де інші бачили лише глухий кут.

— У Британії я бачив, як тубільці переправляються через ріки на таких човнах швидше, ніж наші інженери встигають розвантажити один звичайний міст, — розповідав Тавр Волузію, поки вони тягли плетений каркас через кам'янисту місцевість до нового місця переправи. — Тоді я вважав це варварською хитрістю, не вартою уваги справжнього інженера. Тепер бачу, що консул запам'ятовує кожну варварську хитрість, яку бачить, про запас, на той випадок, коли вона стане в пригоді проти інших римлян.

— Він завжди був таким, — відповів Волузій. — Учиться в кожного ворога, якого зустрічає, замість зневажати його методи лише тому, що той не римлянин. Може, тому й перемагає там, де інші, зневажаючи ворога, програють його ж власною зброєю.

* * *

Перехід через річку за допомогою нових човнів, здійснений вночі й непомітно для ворожих спостерігачів, дозволив Цезарю відновити сполучення з тилом і, що важливіше, перекрити шляхи постачання самого ворожого табору, обертаючи скрутне становище на протилежне: тепер уже Афраній і Петрей, побачивши, що римська кіннота контролює основні дороги до їхніх власних джерел фуражу, опинилися перед перспективою голоду, якого щойно уникнув супротивник.

— Він перевернув нашу перевагу проти нас самих за кілька тижнів, — визнав Афраній перед своїм штабом, коли розвідка підтвердила, наскільки серйозно постраждало постачання їхнього табору. — Кожен маневр, який ми вважали остаточним, виявляється лише тимчасовим станом до наступного маневру.

Петрей, більш запальний за колегу, наполягав на негайному прориві в напрямку Кельтиберії, де місцеве населення, за його словами, зберігало прихильність до Помпея з давніх часів служби того в цій самій провінції, і цей план, розпочатий поспіхом уночі, перетворився на виснажливе переслідування суходолом, у якому обидві армії, страждаючи від спраги й голоду однаковою мірою, рухалися паралельними шляхами, а кіннота Цезаря постійно тіснила ар'єргард відступаючих легіонів, не даючи їм часу для перепочинку.

Одного разу, коли обидва війська зупинилися на нічліг настільки близько одне до одного, що вартові могли розрізняти обличчя на протилежному березі невеликого струмка, Требоній, об'їжджаючи табір, помітив дивну картину: солдати Цезаря, замість готуватися до можливого нічного нападу, сиділи біля багать, перегукуючись жартами з солдатами Афранія через воду, а один із центуріонів навіть переплив струмок, щоб обійняти давнього товариша по службі в Галлії, якого не бачив кілька років.

— Це небезпечно, — сказав Требоній, доповідаючи про це консулу. — Якщо Афраній довідається про такі зустрічі, він може використати їх для підступу — заслати шпигунів під виглядом старих товаришів.

— Небезпека ця менша за користь, яку принесе братання, — відповів Цезар. — Хай Афраній хвилюється про підступ. Я хвилююся про те, щоб якомога менше римлян загинуло в цій війні, і кожен обійм між солдатами двох ворожих таборів наближає той день, коли одна зі сторін визнає, що продовжувати кровопролиття немає сенсу.