Розділ 17. Рік Юлія і Цезаря

Рим, Календи січня — квітень 59 р. до н. е.

Перший день консульства почався так, як мав початися за звичаєм, що сягав корінням у часи, коли самі консули щойно замінили царів: жертвопринесення на Капітолії, урочиста процесія, фасції з бойовими сокирами, що чергувалися між двома консулами місяць за місяцем, символізуючи рівність влади, покликаної стримувати одна одну.

Гай прийняв фасції першим, за жеребом, і Бібул, ідучи поруч у процесії, тримався з тією стриманою гідністю людини, яка знає, що обрана оптиматами саме заради протидії колезі, а не заради власних амбіцій.

— Цей рік, — сказав Бібул тихо, коли вони удвох піднімалися сходами Капітолію, — покаже, чи здатні двоє консулів стримувати одне одного, як велить звичай, чи один із них має намір правити за двох.

— Цей рік покаже, чи здатна держава здобути закони, потрібні їй уже давно, — відповів Гай, — попри тих, хто волів би, щоб потреба лишалася незадоволеною заради збереження звичного балансу сил.

Бібул нічого не відповів, лише стиснув губи з тим самим виразом, з яким колись скаржився на портики, названі чужим іменем попри рівний внесок обох едилів. Гай, дивлячись на нього, розумів: цей рік не буде роком співпраці, а роком протистояння, замаскованого під формальну рівність двох посад.

Жертвопринесення пройшло належно: бик, обраний для Юпітера, впав з першого удару сокири, знак, який жерці одноголосно визнали сприятливим для року, що починався. Гай, приймаючи це тлумачення з належною побожністю, водночас подумав про те, наскільки часто саме такі знаки, зручні для тлумачення в будь-який бік, служили радше підтвердженням наперед ухваленого рішення, ніж справжнім одкровенням волі богів. Він, утім, тримав цю думку при собі: понтифік, що прилюдно сумнівається у власних авспіціях, підриває підвалини, на яких тримається довіра народу до самої влади.

Того ж дня Сенат зібрався на перше офіційне засідання року, і Гай, звертаючись до колег уперше як старший консул місяця, виклав програму, з якою прийшов до влади: земельна реформа для ветеранів і бідних, перегляд провінційних контрактів на користь справедливішого оподаткування, публікація щоденних протоколів засідань Сенату й народних зборів, щоб кожен громадянин міг знати, як голосують ті, кого він обрав.

— Прозорість, — сказав він, — найкращий засіб проти чуток, здатних зруйнувати репутацію будь-якого магістрата швидше за найгірші його вчинки.

Катон, слухаючи цю промову, лише скептично посміхнувся, не приховуючи сумніву в тому, що людина, яка щойно розписала прозорість як найвищу чесноту, сама діятиме за цим самим принципом, коли прозорість перестане бути їй вигідною.

* * *

Аграрний закон, який Гай вніс на розгляд Сенату вже в перші тижні консульства, обіцяв роздати землі ветеранам Помпея та біднішим громадянам Рима, використовуючи для цього як громадські землі, так і ті, що можна було викупити за рахунок скарбниці, поповненої за останні роки завоюваннями на сході.

Закон здавався розумним компромісом, вигідним для всіх сторін, окрім тих небагатьох, хто наживався на оренді громадських земель роками, — але саме серед цих небагатьох опинилися найвпливовіші голоси Сенату, і Катон, вірний своїй ролі останнього оборонця старого порядку, знову підвівся заперечувати, тепер уже проти закону, який більшість вважала справедливим і назрілим.

Гай, чиє терпіння того ранку виявилося коротшим, ніж зазвичай, перервав катонову промову за годину, замість того щоб чекати, доки той промовить до вечора, як зробив рік тому щодо тріумфу.

— Викличте варту, — наказав Гай лікторам, — і відведіть сенатора Катона до в'язниці за неповагу до консула під час офіційного засідання.

Зала завмерла в приголомшеному мовчанні: жодного сенатора, чинного члена курії, не заарештовували просто в стінах Сенату за останні десятиліття, хоч би якою затятою не була його промова. Ліктори, самі здивовані наказом не менше за присутніх, повели Катона до дверей, — а тоді сталося те, чого Гай, судячи з подальшого його рішення, не передбачив повністю: сенатори, один за одним, підвелися зі своїх лав і мовчки рушили слідом за заарештованим, немов конвой добровільних супроводжуючих, готових розділити його ганьбу як власну.

Гай спостерігав за цим виходом, обмірковуючи наслідки настільки швидко, наскільки дозволяла ситуація, що загрожувала обернути тактичну перемогу на публічну поразку.

— Відпустіть його, — сказав він нарешті, коли зала спорожніла наполовину. — Досить із нас однієї демонстрації сьогодні.

Катона відпустили без подальших наслідків, і хоча формально Гай мав повне право тримати його під вартою значно довше, він зрозумів того ж дня урок, який запам'ятає надовго: покарання ворога, здатне перетворити цього ворога на мученика в очах спільників, коштує дорожче за саму перемогу, заради якої покарання застосовувалося.

Катон, вийшовши з-під варти, не подякував і не виявив жодного полегшення, властивого людині, щойно врятованій від ганьби ув'язнення. Натомість він обернувся до присутніх сенаторів із тим самим незламним виразом, з яким виголошував кожну свою промову.

— Ви бачили, отці сенатори, — сказав він, — з якою легкістю консул наказав ліктору схопити мене, сенатора, за єдину провину: небажання мовчати перед несправедливим законом. Сьогодні він відпустив мене, побоюючись вашого гніву. Завтра, коли звикне до влади дужче, можливо, не відпустить нікого.