Розділ 14. Дім Цезаря

Рим, січень і грудень 62 р. до н. е.

Претура почалася для Гая з союзу, який видавався природним, а обернувся мало не катастрофою: разом із трибуном Квінтом Цецилієм Метеллом Непотом він запропонував відкликати Помпея з війська, щоб той особисто розправився з рештками заколотників Катіліни, які досі тримали зброю в Етрурії під командою Манлія.

Пропозиція, здавалося б, розумна — хто ж краще за переможця піратів і Мітридата дасть раду жменьці озброєних невдоволених? — викликала в Сенаті бурю, якої Гай не передбачав: консерватори побачили в цьому не турботу про безпеку держави, а спробу знову поставити над Римом людину з військом, здатну повторити шлях Сулли, тільки під іншим ім'ям.

Засідання, на якому мали розглянути пропозицію, перетворилося на бійку: прибічники й противники закону штовхалися на сходах Курії, хтось вихопив кинджал, хтось перекинув лаву, і Сенат, наляканий видовищем насильства в самому серці міста, ухвалив рішення настільки рідкісне, що навіть найдосвідченіші сенатори не пам'ятали подібного прецеденту: відсторонити від посади претора Гая Юлія Цезаря та трибуна Метелла Непота за підбурювання до заворушень.

Метелл, обурений і зляканий воднораз, того ж дня втік із міста, побоюючись арешту. Гай учинив інакше.

Він з'явився вранці перед своїм домом без жодного знаку своєї посади: без лікторів, без фасцій, без претекстової тоги, у звичайному одязі приватної особи, наче посада, якої його щойно позбавили, ніколи йому й не належала. Натовп прихильників, що зібрався на його захист, готовий був штурмувати Сенат за перше ж слово заклику, — але Гай, вийшовши до них, не сказав жодного слова заклику.

— Ідіть додому, — сказав він людям, що юрмилися перед його дверима, готові до бунту. — Сенат ухвалив рішення, і я, як приватна особа, підкоряюся йому, хоч би яким несправедливим воно здавалося. Насильство ніколи не доводило справедливості жодного закону, лише його слабкість.

Натовп, приголомшений такою покорою від людини, яку щойно скривдили відкрито, розійшовся мирно, без жодного каменя, кинутого в бік Сенату. А Сенат, дізнавшись про цю несподівану поміркованість, засоромлений тим, наскільки різко контрастувала вона з панікою, яка щойно охопила саму Курію, за кілька днів відновив Гая на посаді претора з надлишком поваги, якої той не мав би заслужити, якби вчинив інакше.

— Ти розрахував це заздалегідь? — спитав Руф, коли новина про відновлення дійшла до Домус Публіка.

— Я розрахував лише те, що покора, показана вчасно й публічно, коштує дорожче за будь-який бунт, — відповів Гай. — Метелл утік, і тепер його ім'я пов'язане зі страхом. Я лишився й підкорився, і тепер моє ім'я пов'язане з гідністю. Обидва ми втратили посаду на кілька днів. Тільки один із нас повернув її з прибутком.

* * *

Донос надійшов, коли скандал навколо відсторонення ще не встиг остаточно затихнути: Луцій Ветій, дрібний інформатор, що заробляв на життя постачанням відомостей то одній стороні, то іншій, з'явився перед квестором Новієм Нігером зі свідченням, покликаним приголомшити все місто.

— Гай Юлій Цезар, — заявив Ветій перед зібраними свідками, — брав участь у змові Катіліни від самого початку. Він знав про плани вбивства консулів. Він мовчав, коли міг попередити.

Руф, присутній серед публіки, що зібралася послухати це звинувачення, спостерігав за реакцією обличчя навколо: дехто вірив одразу, дехто хитав головою скептично, пам'ятаючи, наскільки палко Гай виступав проти самого принципу страти без суду того грудневого дня в храмі Згоди.

Слідом за Ветієм виступив і другий свідок, Квінт Курій, чоловік, чия колишня коханка Фульвія вже раніше донесла Цицерону подробиці змови, — і Курій теж назвав ім'я Гая серед співучасників, сподіваючись на нагороду, обіцяну Сенатом усім, хто допоміг викрити заколотників.

Руф, розуміючи, наскільки серйозною може виявитися ця загроза, поспішив до Гая ще до завершення офіційного засідання.

— Двоє свідків, — доповів він. — Обидва стверджують те саме.

— Обидва брешуть, — відповів Гай спокійно, хоча Руф бачив, наскільки уважно той обмірковує кожне слово доносу. — Цицерон знає це краще за будь-кого: коли Катіліна намагався вписати моє ім'я до списку співучасників на самому початку слідства, саме Цицерон відкинув цю спробу як наклеп, бо жодних доказів моєї причетності не існувало тоді, а тепер їх не існує й поготів.

Він мав рацію. Сенат, розглянувши свідчення Ветія та Курія, визнав звинувачення необґрунтованим: Курію відмовили в обіцяній нагороді за наклеп на невинну людину, а самого Ветія за поданням Гая заарештували й кинули до в'язниці за фальшиве звинувачення, де той невдовзі помер — за офіційною версією, від хвороби, хоча дехто в місті пошепки називав іншу причину.

— Дехто каже, що йому допомогли померти швидше, ніж передбачала природа, — обережно зауважив Руф кілька тижнів по тому, коли новина про смерть Ветія досягла Форуму.

— Дехто каже багато чого, — відповів Гай, не піднімаючи очей від сувою, який саме читав. — Людина, що бреше перед Сенатом заради грошей, рідко викликає в тюремників бажання доглядати за її здоров'ям особливо ретельно. Я не наказував нічого, окрім арешту за наклеп, Руфе. Про решту нехай гадають ті, кому подобається гадати.

Руф кивнув, не до кінця переконаний цією відповіддю, але досить досвідчений, щоб розуміти: деякі питання краще лишати без остаточної відповіді навіть у власних думках.