Розділ 9. Дружина з роду Сулли

Рим, 67–66 р. до н. е.

Помпея, онука Сулли по материнській лінії, увійшла в дім на Палатині з тим самим спокоєм, з яким входять у справу, вигідну для обох сторін, а не в союз, освячений почуттям, — і Гай, приймаючи її як другу дружину після трьох років удівства, не робив вигляду, що це щось інше.

Аврелія, присутня на весіллі, як і на першому весіллі сина багато років тому, морщилася непомітно для сторонніх очей, але достатньо явно для тих, хто знав її досить добре, щоб розрізняти найменші порухи цього обличчя.

— Онука Сулли, — сказала вона синові пізніше, коли гості розійшлися й дім затих. — Того самого, що забрав у тебе сан, посаг і мало не життя.

— Того самого, чия смерть звільнила Рим від диктатури, яку сам Сулла вважав тимчасовою необхідністю, — відповів Гай. — Шлюб не з покійником, мамо, а з живою родиною, яка досі має вплив серед тих, хто пам'ятає давні часи з ностальгією. Одруження з онукою Сулли каже тим людям, що я не ворог їхньої пам'яті, лише ворог того, як вони хочуть цю пам'ять використовувати.

— Ти завжди знаходиш слова, які виправдовують те, що вигідно, — сказала Аврелія, і в цьому не було ні докору, ні захвату, тільки констатація факту, який вона спостерігала в сині відтоді, як він навчився говорити.

— Слова, які виправдовують вигоду, не перестають бути правдою лише тому, що вони вигідні, — відповів Гай, майже дослівно повторюючи те, що зовсім недавно казав Руфу дорогою з Іспанії, і сам здивувався, наскільки природно ця думка вкорінилася в ньому, ставши чимось на кшталт особистого правила.

Аврелія не відповіла. Вона лише подивилася на невістку, яка стояла осторонь, молода, гарна, безтурботна тим особливим безтурботним виглядом жінок, вихованих у розкоші й певності, що життя саме подбає про них, — і, здавалося, побачила в цьому погляді щось таке, чого не наважилася сказати вголос ні того вечора, ні пізніше.

Того ж вечора, коли дім затих остаточно, Аврелія прийшла до кімнати, де мала спати молода дружина, не для того, щоб повчати, а для того, щоб роздивитися ближче, з якою людиною доведеться тепер ділити господарство. Помпея зустріла її ввічливо, навіть тепло, розповідаючи про своїх родичів, про дитинство в домі, де ще пам'ятали Суллу живим, і в цій розповіді Аврелія почула не хитрість, а справжню, майже дитячу необізнаність із тим, наскільки складним є світ, у який вона щойно ввійшла шлюбом.

— Вона не зла, — сказала Аврелія синові вранці. — Вона просто не звикла думати про наслідки. У домі, де вона виросла, наслідки завжди залагоджували інші.

— Це можна виправити з часом.

— Або це можна використати, — відповіла Аврелія, і в її голосі забринуло щось середнє між застереженням і визнанням синової звички бачити користь там, де інші бачили б лише людину.

* * *

Народні збори того року бурлили, як казан, забутий на надто сильному вогні: трибун Авл Габіній вніс закон, який мав надати Гнею Помпею небачену досі владу над усім Середземномор'ям на три роки, з правом набирати війська, флоти й гроші будь-де, аби покінчити з піратством, що душило морську торгівлю й підвищувало ціну на хліб у самому Римі до нестерпних меж.

Більшість знаті виступала проти: зосередження такої влади в одних руках здавалося їм відкритим запрошенням до нової диктатури, гіршої за Сулланську, бо освяченої не мечем громадянської війни, а голосуванням самого народу. Катул, той самий сенатор, чиї агенти колись стежили за Гаєм після похорону тітки Юлії, виступав проти закону палкіше за будь-кого, попереджаючи народ, що коли Помпей зазнає невдачі, заміняти його буде нікому, а коли переможе, зупинити його теж не вдасться.

Гай стояв серед нечисленних представників знаті, що підтримали закон Габінія відкрито, і його присутність серед прихильників не пройшла непоміченою.

— Ти ризикуєш більше, ніж тобі здається, — сказав йому один із давніх знайомих, стрівшись на Форумі перед голосуванням. — Якщо оптимати переможуть завтра, тебе занесуть у список тих, хто хотів створити нового Суллу.

— А якщо піратство душитиме хліб іще десять років, мене занесуть у список тих, хто мовчав, коли можна було діяти, — відповів Гай. — Я оберу той список, де стою поруч із людиною, здатною зробити справу, а не з тими, хто боїться будь-якої справи, зробленої надто добре.

Закон ухвалили переважною більшістю голосів, попри опір консерваторів, і Гай, голосуючи за нього відкрито, зробив те, що зробить іще не раз протягом своєї кар'єри: поставив ставку на людину, чия сила зростала швидше за довіру до неї, розраховуючи, що союз із цією силою коштуватиме дорожче, якщо укласти його зараз, поки інші ще вагаються.

Після голосування, коли натовп на Форумі почав розходитися, до Гая підійшов сам Габіній, розчервонілий від хвилювання й перемоги воднораз.

— Ти ризикнув репутацією заради мого закону, Юлію. Помпей це запам'ятає.

— Я розраховую саме на це, — відповів Гай без зайвої скромності. — Пам'ять великих людей про дрібні послуги — найкраща монета, яку можна тримати про запас, бо вона не знецінюється з часом, а навпаки, зростає в ціні щоразу, коли ці люди зростають самі.

Габіній розсміявся, плеснув його по плечу так, як плескають союзника, а не просто знайомого, і пішов повідомляти новину далі по Форуму, лишаючи Гая наодинці з думкою про те, що щойно зроблена ставка може обернутися або надійним союзом на роки вперед, або тягарем, якщо Помпей колись вирішить, що вдячність — розкіш, недоступна людині його масштабу.