Фізрук під ялинкою

-Павлусику, а що ти робиш в цей четвер? - я підійшла ззаду і, мов писець пухнастим хвостиком, обійняла чоловіка.

-Ох ця жіноча підступність, - різко закрив вкладку на лептопі та відповів коханий, правильно зрозумівши безвихідь ситуації. - Улясику, куди ти хочеш мене затягнути?

-В школу, всього на кілька годин.

-Е ні, я тепер туди ні ногою, дякую. Чи в тебе з’явився черговий залицяльник? - чоловік обернувся до мене і змусив сісти до нього на руки. - Хто на цей раз?

-Іди ти, - я спробувала вирватися, та що може тендітна вчителька англійської проти тренованого підпільного фізрука. - Нікого в мене немає, крім молодших класів, що залишилися без Діда Мороза.

-Без кого? А я тут до чого?

Підступна посмішка і невинний погляд видали мене з тельбухами. Ну не вмію я, як Павло, тримати емоції під контролем.

-Е ні, май діа тічер, не вийде. Я тобі не клоун, розважати не вмію і не збираюся. Ще й курдупликів! Зі старшими хоч спільну мову можна знайти. Ні і ще раз ні.

-Всього годинку посидіти на стільчику і роздати дітям подарунки. Ну хто ж знав, що аніматор захворіє так невчасно? Свято післязавтра, ми не встигаємо знайти заміну. Агенція виділить нам Снігуроньку і віддасть кошти за горе-співробітника. Ну, будь ласочка.

-Снігурка, кажеш, буде, - хитрющий жук, знає, куди бити! - Як симпатична, то згоден. Фото є?

-Ах ти ж бісова ковінька, буде тобі фото і в анфас, і в профіль, - зараз згадаємо прийомчики, яких ти мене вчив!

-Ай, не псуй актору обличчя!

Павло випустив мене з рук і спробував сховатися на кухні, та хіба розлючена жінка не досягає своєї мети? Ще й як і будь-якими методами. Тому підпільний фізрук отримав рушником по дупі, спині, голові, і тільки тоді пішов у контратаку, перехопив мою зброю і притягнув у свої міцні обійми.

Я схопила чоловіка за комір футболки і раптом помітила на ключиці підозрілу невелику червону пляму.

-Це ще що таке? - ткнула пальцем точно не в синяк, - я такого не роблю. Павлусику, нічого не хочеш сказати?

Фізрук різко стиснув мою руку, поцілував її і перевів тему, як завжди:

-Кохана, навіть не знаю що ти там побачила. Але за свою роботу аніматором я візьму плату - моєю Снігуркою будеш ти, мережевний комплект до свята з мене, а шуба діда в мене вже є, - прошепотів мені в губи безсоромний свин і, доки я не почала протестувати, затулив рота поцілунком.

Земляний хробак, скунс смердючий, як він міг таке вигадати? Зустрічати Новий рік у білизні, ну це вже верх нахабства. Ні, я не монахиня і не соромлюся… але так, соромлюся. Одна справа заскочити в ліжко до коханого, інша пів ночі так ходити. Нічого, обійдемося без Діда Мороза…

*

-Чуєте, хтось йде? Так, дітки, це наш любий Дід Мороз! Зустрічаймо його! - весело заохочувала учнів Снігуронька.

-Молодець, Ульянко, таки вмовила. Ато було б якесь напів свято. Випишемо тобі премію, - задоволено всміхалася директорка, а я, зустрівшись поглядом з Павлом, прокляла і школу, і це свято.

Та якби я тоді знала, який сюрприз підготує доля і навчилася б хоч трохи розуміти її підказки, то відмовилася б від цієї ідеї і замкнула свого горе-фізрука вдома. Після свята Павло повідомив, що його терміново викликають і приїхав аж пізно вночі, втомлений і дещо напружений. Це не новина для мене. В його справи я звикла не лізти - бережу свої нерви і життя. Та не завжди виходить бути осторонь справ людини, з якою ти живеш.

Наступного дня я із чистою совістю пішла, ні, побігла стрімголов, мов дитина тікає з уроків, на заслужені зимові канікули. А ввечері насолоджувалася черговим кілограмом мандарин допоки вкотре не задзвонив телефон:

-Павле, тобі мама вже п’ятий раз телефонує! Павле? - я відірвалася від споглядання новорічного меню і прислухалась. Ще купається, що ж візьму слухавку, - Ало, добр…

-Привітики,  ну що ти так довго? - перебив мене кокетливий жіночий голос зовсім не схожий на Валентину Іванівну. - Обрав уже костюм до вечірки чи таки допомогти вибрати?

Я так і застигла під дверима ванної кімнати:

-А ви хто?

-Це ви хто і де Паша? - не синяк значить? Буде тобі зараз Паша. Я грюкнула кулаком у двері і впихнула телефон в чоловічі руки. Через хвилину Павло вилетів з ванної кімнати розлючений, як бик:

-Улясику, ми ж домовлялися, що ти не чіпаєш мій телефон. От що це тільки що було?

-Мамуся була... чи ні? Звідки я знала, що напис “мама2” - це не Валентина Іванівна, а якась курва його мати! І якби був один дзвінок, я б не відреагувала, але постійне дзижчання змусило занервувати. Раптом у мами біда якась?

-Улясю, будь ласка, ніколи так не роби. У мами є твій номер телефону, в разі чого вона б тебе набрала. Ти мені ледь місячну роботу не зірвала.

-Ох, чудова в тебе робота! І коли ж ти хотів повідомити мені про вечірку? Я ж не запрошена, вірно?

-Люба моя, востаннє наголошую не лізти в мої справи. Це не коханка, а дійсно по роботі. Так, має бути новорічна вечірка, але про неї тобі не треба знати, ти ж розумієш, що це небезпечно. До бою курантів обіцяю повенутися.