4 Писець підкрався непомітно

Отака весела субота в мене була. Хотіла відволіктися, розвантажити мізки, щоб завантажити їх новою інформацією, а вийшло навпаки. Це ж треба було зустрітися саме з цим чоловіком! На стадіон щодня приходить безліч людей, а мене вгараздило натрапити на Павла. Цікаво, він дійсно бігає постійно чи так, за компанію прийшов? Бо я налаштувалася на тренування, після зими варто привести себе у форму. На спортивний зал грошенята, яких немає, шкода викидати, а стадіон і корисно, бо на свіжому повітрі, і безкоштовно. Та з цим нестриманим фізруком діла не буде. Залишок пізнього вечора присвятила прибиранню, бо Маринка з Толею приїдуть і не впізнають власної квартири. Хоча думаю в них таке щодня. 

Вклавши малого в ліжко, пішла на кухню. Спати чомусь не хотілося, тому я заварила трав’яного чаю та сіла біля вікна. З неба на мене дивився яскраво помаранчевий місяць. Сьогодні як раз повня, на диво велика і загадкова. Завжди любила нічне небо. Особливо гарне воно в селі, де немає міських вогнів і нічого не заважає зачаровуватися яскравим мерехкотінням зірок. В дитинстві, пам’ятаю, мріяла побачити зірку, що падає, щоб загадати якесь чудернацьке бажання. Ну, наприклад, навчитися літати і зловити хоча б одну зірочку. Чи читати думки, щоб дізнаватися, що ж за подарунки підготували мені батьки на День народження чи де їх заховали. В старшій школі продовжувала мрійливо задивлятися на небо, але думала вже про своє перше кохання. Як одного теплого весняного дня, він бере мене за руку на очах у моїх подруг, відводить вбік, посміхається, каже, що так давно мріє зізнатися в коханні. А тоді цілує… Невпевнено, обережно… Я обіймаю його і душа від радості лине ген у небо. Наше щастя ховає від сторонніх очей духмяний бузок, огортає своїми вітами і радіє разом з нами. 

Така я була в 14, такою залишаюсь і в 23. Все чекаю принца на білому коні. Хоча, ні. Чекаю когось схожого на себе: щирого, простого, без понтів і вихваляння новими гаджетами чи купою грошей. Того, хто буде любити небо, зорі, хто буде цілувати мене під бузком. А ще того, хто б підтримував, був мені порадником, адже у нас в сім’ї дружніх стосунків не було. Батьки все в роботі, а ми із сестрою почали тісно спілкуватися, вже коли добряче підросли. Може, я якась неправильна, та мені не так важлива зовнішність, як душа, як поведінка, манери, мужність і стійкість. Звісно, всі хочуть бачити поряд красунчика накаченого, і я не виключення. Та якщо за привабливим личком приховується нарцис, егоїст, гульвіса, то чому я маю страждати? Тільки щоб подруги заздрили? Ні, краще вже самій побути.

*

Зранку в неділю зібрала свої речі, передала Дімку батькам і з чистою совістю пішла додому. Живу буквально в двох кварталах від сестри, тому вирішила прогулятися. Батьки вже переїхали на дачу, відкривають сезон городів, тому весну і літо я, можна сказати, живу сама. Додому забігла, щоб покласти речі і поїхала забирати Алінку з лікарні. 

-Ніколи не забуду той день, вірніше ніч. Алін, як ти мене налякала. Ми, звісно, по всякому гуляли і "Едіка кликали" і в "Ригу їздили" разом, але щоб валятися без свідомості, це занадто.

-Ну не дуйся, - підсунула мені в руки шоколадні цукерки подруга і зітхнула. - Я прекрасно розуміла, що то психотропні пігулки. І свідомо хотіла спробувати. Все думала кого б попросити дістати одненьку, а воно саме мене знайшло. Я ж не кололась, не нюхала. Улясь, ну що ти як бабка стара. Ми ж молоді, коли як не зараз жити на повну, пробувати щось нове, пізнавати себе? Один раз, то не страшно.

-Угу, пізнала себе? Добавочки не хочеш?

-Чесно, не знаю. Мабуть, не варто було запивати коктелем. Або треба спробувати щось інше, я ж так і не запам’ятала назву, чи він її і не казав…

-Алінка, я тебе зараз придушу! - І кинула в подругу подушкою.

Звісно, я згодна з нею. Нам всього по 23. Університет закінчили, освіту здобули, резюме надіслали, намагаємося створити свій бізнес. А найголовніше - ми не обтяжені сімейною рутиною. Дітей немає, чоловіка теж. Та зараз найкраща пора життя. Можна розвиватися, подорожувати, заводити нові знайомства і просто насолоджуватися тимчасовою свободою. Але пробувати різну гидоту, це вже без мене. Ні, я люблю випити шампанське чи вино, бокал смачного пива за компанію. Ну добре, дідів самого потай теж пробувала, гидота рідкісна. Та спеціально пити, щоб настрій був веселіший, то не про мене. Якщо в мене є бажання розважатися, то підмащувати його спиртовими розчинами не потрібно. А як в тебе немає натхнення дригати ногами чи робити дурниці, то сенс труїти організм і насильно змушувати його!?

Це ж стосується і цигарок, кальянів, а особливо трави чи отаких от екстазі. І тут я згрішила, ну не свята, пробачте. Цигарку до рота тягнула ще в років 17. Сама, звісно, не наважилася б, але взяли на слабо. А я дивне створіння, зазвичай тиха, як океан, та інколи проривають такі бурі, що оточуючих зносить, мов малесенькі кораблики. Тоді був якраз такий стан. Тому, коли хлопець з нашої компанії почав насміхатися з моєї правильності, з легкістю витягнула з його рота цигарку і затягнулася. Враження на нього справила, не очікував від майже спортсменки такого. Але й повеселила друзів -  кашляла довго і нудно. Ще й думала, що спатиму на вулиці через запах диму. Тато в мене в плані цигарок дядько серйозний. Не подивиться, що дівчина, нагодує ними ще й по сраці надає. Тому тепер і близько не підходжу до цієї гидоти. А щось сильніше пробувати й не хочу. Думаю, небо на голову не впаде, якщо не матиму досвіду куріння травки, здоровіша буду.

Доки ми згадували свято і симпатичних хлопців, що крутилися біля нас, у Аліни засвітився вхідний виклик. Номер незнайомий. Подруга без вагань взяла слухавку: