Не люблю такі заклади, особливо в компанії тільки дівчат. Багато нетверезих, що намагаються підчепити, столики постійно зайняті, шумно, щоб щось сказати треба надривати горлянку, ну і ціни як в Еміратах. Та запросили, то мушу бути. Сьогодні в Алінки День народження. Гуляємо в п'ятьох: іменинниця, я двоє подружок і одна прийшла з кавалером. Відразу зрозуміло, що парочка сама собі на умі, ну а наш бабський колектив окремо.
Після якогось там келиху наша гоп-компанія почала розповзатися по клубу. Я хотіла танцювати, тому прихопивши одну з наших дременула на танцмайданчик. А от інші красуні пішли шукати кавалерів. Ну як же, такі кралі, ще й напідпитку і самотні! Терміново треба виправляти ситуацію. І все було б чудово, якби Аліна не почала занадто дивно себе вести. Спочатку багато сміялася і танцювала, тоді щось бурмотіла про якісь вогники, дивне сяйво, далі зачастила до вбиральні. Ну все ясно - напилася до чортиків, далі кіна не буде. Треба везти подругу додому. От тільки дівчата зовсім не хотіли йти з клубу, а саму я не могла відпустити Аліну. Тому, як то, кажуть ініціатива тайво ініціатора. Я вивела дівчину на вулицю, посадила на лавці, а сама почала шукати таксі. От тільки Аліна стала непритомніти. Ох, це свято я не забуду ніколи. Подруга на лавці, я в істериці танцюю навколо неї і кричу подати води. Руки трусяться, я в сльозах обливаю подругу мінералкою і б'ю по щоках. Через 10 хвилин реанімації її попустило, а от мене реально накрило. Виявляється Алінка злигалася з якимось хлопцем, він її пригощав випивкою, а тоді підсунув якісь пігулки. Ну точно якесь екстазі чи щось психотропне. Та про це в клубах всі знають. Хіба нормальна людина буде в незнайомця брати пігулки?
-Аліна, дурепа безголова, навіщо ти їх пила? Ідіотка! Хоч би запитала, що то! Вітаміни без назви, де ти таке бачила? Весело тобі тепер? Це той мудак від якого я тебе відривала?
-Боже, як таких жінок допускають до материнства? Не здивований поведінкою дитини. Шкода хлопчину. Я так розумію батька в нього немає?
Я обернулася і не повірила своїм очам: в приталеній чорній сорочці, шкіряній куртці (як не холодно в такому одязі?) і з незмінною цигаркою стояв Павло. Так-так, ім'я фізрука пам'ятаю, просто хотіла позлити тоді, показатися великою цацею.
-Все сказали? А тепер пробачте, в нас тут невеличка проблемка.
-Що за дівчата пішли? Ні пити не вміють, ні спілкуватися. Може допомогти? - Продовжував насміхатися чоловік.
-Так. Піти до біса. Дякую.
-Оце щедрий кавалер вам трапився, пригощав на славу, - Павло не відстав, на жаль, а підступив ближче.
-А вам, бачу, не пощастило з дамою, втекла. Ви такий нудний чи жадібний? - Що, думав я мовчати буду, козел?
Я знову обернулася до подруги. Та де ж те таксі? Їхні 10 хвилин, ніби вічність тягнуться.
-Оу, Алінко, ти куди?
Дівчина знову почала втрачати свідомість і я ледь встигла схопити її за руку, щоб не вдарилася головою об лавку.
-Тримайте, - Павло простягнув мені пляшечку води і почав роздягатися. - Підкладіть під голову куртку. Скільки цей стан триває?
-Ем, не знаю, але це вже вдруге непритомніє. Довгенько.
-Ніякого таксі, викликайте швидку, в неї судоми, підвищене серцебиття, здається, алкогольне отруєння або не алкогольне, - і дивиться сволота на мене таким пронизливим поглядом, ніби на кота, який нагадив у капці та продовжує мило кліпати на хазяїна.
Я мить вагалася, але поглянуаши на тіло подруги, що викручувалося на лаві, таки набрала 103. В лікарні сказала, що подруга мало їла і багато пила. А що робила без мене не знаю. Не могла ж я признатися, що Аліна пила якусь гидоту, ще копів викличуть. В лікарні просиділа години зо дві. Подругу відвезли до реанімацію, а я протирала діру в підлозі намотуючи круги під дверима. І лиш коли лікар сказав, що самопочуття стабілізувалося, змогла видихнути та поїхати додому.
*
Що я там казала про вчорашній день? Що він невдалий? Ахаха! То була лише розминка перед сьогодні. Адже додому потрапила о 4 ранку, о 7 підняла своє тіло, щоб завести Дімку до школи. Добре, що мама сніданок нам приготувала,бо були б сьогодні голодними.
Доки йшли до школи все думала чи варто попереджати дитину про урок фізкультури. Не хочу, щоб через мою нестриманість страждав племінник. А ще треба подякувати. Якби не Павло, я б не здогадалася викликати швидку. Неочікувана вийшла допомога. От тільки як це зробити після того всього, що я йому наговорила? Та як завжди буває, мене врятував випадок. Чоловік сам нас наздогнав:
-Остапенко, - почулося позаду і ми різко обернулися, - щось не бачу енергійного кроку і щасливої посмішки. Що, до школи не так весело йти, як дуріти на уроках?
Доки я збиралася з думками, Дімка встиг відповісти.
-Доброго ранку, Павло Сергійович. А ми свіжим повітрям дихаємо.
-То може ти подихаєш без мами? Тут до школи 10 метрів, думаю справишся. - І вже до мене з тонким таким натяком, - в такому віці хлопець має бути самостійним, нехай сам вже ходить на заняття.
От тепер Дімка намагався зрозуміти, що тут коїться і як на це реагувати.
-Ага, малий можеш іти. Тільки ж ні з ким і нікуди!
Хлопець ще раз подивився на мене, переконався, що я не жартую і підтюпцем помчав доганяти однокласника, що саме йшов попереду.
#10789 в Любовні романи
#2639 в Короткий любовний роман
#2804 в Молодіжна проза
Відредаговано: 10.06.2020