1 Раптове знайомство

-Дімка, ну чому ти знов такий розшарпаний? Коли вже станеш охайнішим?

-Ой, мамуля знайшлася, тільки не починай, - з'язвив хлопчина.

Я вже хотіла сказати пару ласкавих слів, як, раптом, зіштовхнулася з чиєюсь грудною клітиною. А най тебе качка копнула.

-Пробачте, я випадково, - підвела погляд на парубка.

Русявий, світлі очі, сучасна зачіска, шкіряна куртка на футболку. Це зараз такі старшокласники? Ще й зі щитиною!? Чоловік уважно мене оглянув та перевів погляд на хлопця:

-Остапенко, от ти мені й потрібен, - мовив незнайомець досить загрозливо, я вже почала засовувати малого за свою спину, але тоді мовили до мене, - а краще ви. Скільки вже пишу зауважень в щоденник і ніякої реакції. Вже не знаю, що з ним робити.

-Пробачте, а ви хто? - Кращий захист, то напад, так? Ну от і нападу зараз на цю бісову ковіньку. Злякав, ледве не посивіла ще й вимагає щось.

 -Як це хто? Павло Сергійович.

-І? - Запитально глянула я на чоловіка. Що мені мало сказати його ім'я?

-Вчитель фізкультури у вашого сина, - приречено відповіли мені, ніби констатував факт, що я тупенька.

Ага, я як  раз знаю в обличчя всіх нових вчителів.

-Ви мене пробачте, але він такі слова на уроці говорить, що вуха в'януть. Дівчаток чіпає, не виконує завдання. Ви його хоч якось контролюєте? До речі, діти копіюють поведінку батьків. - І поглянули на мене так невинно, з таким натяком, що й дурень сліпий і глухий, помітив би.

-Та це не м… - хотіла сказати, що це не моя дитина, але така злість враз огорнула за Дімку і його батьків. - Я хотіла сказати, що це не може бути вина лише Дмитра. Його точно хтось чіпає і підбурює. А взагалі, якщо у вас на уроці шкутильгає поведінка, то винен вчитель, а не діти, значить ви їх не вмієте зацікавити. Проблеми на фізкультурі! Сміх та й годі, не розповідайте про це нікому. До побачення.

Я демонстративно зачепила Павла якогось там, плечем, схопила дитину за руку і вибігла зі школи. Оце так сходила за племінником, щоб йому.

-Ууу, оце круто ти його, - гордо видихнув Дімка.

-Так, я нічого не кажу мамі, а ти виправляєш поведінку. Як взагалі можна з фізкультури приносити зауваження?

-Та там нудно. Розминка і якісь дибільні ігри, навіть з м'ячем побігати не можна.

-Дімка, який м'яч в тому спортзалику? Потерпи трохи. Весна вже прийшла, ще пару тижнів і буде остаточно тепло. А спорт треба любити, так що не закидай це діло, виправляйся. Дівчатам, до речі, подобаються сильні і розумні хлопці, а не слабаки.

-А я не слабак, - обурився племінник, - Санька он так штовхнув колись, що він впав.

Ох ці діти. Як Маринка з ним справляється, це загадка для мене. Я до своїх ще точно не готова. Це ж скільки треба витримки, щоб щоденно пояснювати одне і те ж, розповідати правила життя, застерігати від необдуманих вчинків і просто терпіти всі ці перехідні етапи чи складний характер, який колись має перерости? Ні, мені вистачить і племінника. 

Я, звісно, люблю свою старшу сестричку, але ж не на стільки, щоб два тижні жити інтересами її дитини. А все через те, що Маринка з Толею поїхали за кордон налагоджувати, вірніше розширювати, свій бізнес. Звісно, без 9-річного сина, йому ж вчитися треба. Тьфу ти, краще б світ побачив. Яке навчання, коли дитина постійно ниє, що йому нудно, важко і в мережі вже друг чекає, з яким терміново треба пограти. Не розумію, чому Марина не забере телефон, не покарає якось? Але вже, що маємо. 

Тому забравши племінника зі школи, нагодувала, відправила робити уроки, надіюсь, що сьогодні це дійство відбудеться раніше, ніж настане північ, а сама зайнялася своїм. Добре, що не сиджу в офісі, бо інакше вмерла б отак бігати ще в перший тиждень нянькою. Влітку я закінчила лінгвістичний університет, офіційної роботи, на жаль, не знайшла, проте маю дещо для підробітку.  Ми з подружками-одногрупницями відкрили своє бюро перекладів. Дуже вже хотілося працювати на себе. Звісно, замовлень небагато, адже ми поки лиш новачки, не маємо ще великого досвіду, відгуків королеви Єлизавети і реклами на кожному стовпі. Але всьому свій час. Змогли зробити перший крок, значить зможем і далі просуватися.

А ще я роблю різні рекламки для магазинів у соцмережах. На третьому курсі захопилася маркетингом, то бавлюся трохи. Таким чином і проходять мої вечори і ночі: то працюю, то шукає як ще себе реалізувати.

*

-Уля, Уль, ти що спиш стоячи?

-А? Що? Що ти казав, Дім? - Винирнула із роздумів я.

-Питаю чи можна самому дійти до школи. Що я, як маленький, за ручку ходжу.

-Ем, давай це з мамою будете практикувати, а я доведу… ну давай до воріт хоча б, добре?

-Угу, - буркнув Дімка, але руку мою таки відпустив.

Ну розумію я, що хлопець прагне самостійності, але ж страшно. Що як хтось причепиться? Тому таки довела майже до входу, сухо кивнула на прощання, щоб не "соромити дурними обіймами і маханням рук, не дівчинка ж".

Додому вирішила піти через магазин, тому пішла в обхід школи, щоб скоротити дорогу, і яке ж було моє здивування, коли за поворотом побачила того навіженого фізрука з двома хлопцями. А от вони точно старшокласники і їх зовсім  не бентежила присутність вчителя. Останній стояв боком до мене,  помітив краєм ока мою присутність, але здається не згадав.