«Повернення»

Глава 2

«Повернення»

Гуляючи з Олегом по парку, потихеньку почали падати перші краплинки дощу.
Хмари раптом стали похмурими.

— Налинули спогади минулих тренувань з Олегом.
— Ех, навіть небо плаче, — подумав я в голові.

— Як ти?.. Бачу, ти сумний. Сталося щось погане?.. — серйозним голосом спитав Олег.

— З чого ти це взяв? У мене все добре, і я зовсім не сумний, — тривожним голосом сказав я.

— Ага, так я тобі й повірив. Брехати ти зовсім не вмієш, — мовив Олег, не розуміючи, що трапилось.
— Давай, розказуй вже.

Набравшись сміливості й глибоко вдихнувши, я сказав:

— Сьогодні на фізкультурі фізрук задав нам норматив: жим лежачи — 50 кг на десять разів.

Він одразу вирішив почати з мене, подивившись глузливим поглядом.
Я ліг під штангу, взяв її, потягнув — а вона наче приросла до стійки.
Я намагався з усіх сил, але нічого не вийшло. І тоді я зрозумів, що кілька років тому зробив величезну помилку, кинувши тренування з тобою.
З мене сміявся весь клас, тому я рішуче заявив на весь зал, що обов’язково здам цей норматив, чого б це мені не коштувало.
Мені дуже соромно.

— Пробач мені, друже.

— Не варто вибачатись. До того ж я сам винен — мав тебе підтримати, — сказав Олег, поклавши руку мені на плече. — До речі, ти не порушив нашої обіцянки?

Я подивився йому прямо в очі. У них була щира турбота, навіть тривога.
— Можу тільки уявити, як тобі було важко… У якій депресії ти був, — тихо додав він.

— Звичайно, що ні, — відповів я впевнено, хоч усередині щось тихо стискалося від сумнівів.

З полегшенням видихнув Олег.

— Слухай, Ваня, у дванадцять років батьки, побачивши мої старання, записали мене до спортивного залу. Я там став набагато сильнішим.

— Звичайно ж, я займався з тренером, інакше б такого результату не було, як зараз.
До речі, він і справді став більшим з нашої останньої зустрічі, — з цікавістю подумав я.

— Ходімо зі мною, я тобі допоможу, чим зможу, — сказав Олег із посмішкою.

Ось і закінчився теплий весняний дощ.
Хмари розійшлись, а на лиці Вані з’явилася щира посмішка.

— Звичайно, піду! — рішуче мовив я, трохи потрясуючись.

— Круто! — сказав Олег, обійнявши старого друга. — Йди додому, збирайся.
Сьогодні підемо в зал. Заодно і тренера тобі наймемо.
О 16:30 зустрічаємось у дворі біля під’їзду. Не запізнюйся! — бігучи здалеку, гукав він.

Моїй радості не було меж. Я біг так швидко, як тільки міг, щоб не запізнитись на перше тренування.

Як давно?.. Як давно я цього не відчував.
Неймовірна мотивація. Але слід також пам’ятати, що мотивація — це лише маленький вогник, який згодом гасне.
А от дисципліна — це великий, нескінченний вогонь, який ніколи не погасне.

Тому я не пропущу жодного тренування, і мій вогонь палатиме завжди.
Я доведу, що навіть найслабші можуть змінитися.

Нарешті я вдома. Я тихенько зайшов до кімнати, змінив одяг та акуратно склав його по поличках.
Думав зараз піти поїсти, але день видався морально виснажливим, тому вирішив подрімати на ліжку.
Але думки ніяк не давали спокою. На годиннику 16:00.
Через пів години треба виходити, а я все думаю та думаю.

Потихеньку стирати погані спогади та привчати себе до відповідальності.
Я маю розуміти: якщо не сьогодні, то певно ніколи. Пан або пропав.