Розділ 6

Ліля : 

Минали тижні. Осінь остаточно здала свої позиції, поступившись місцем першому зимовому натовпу білих сніжинок, які засипали шкільне подвір'я. Разом зі зміною погоди змінилося й наше життя. Ми з Романом Володимировичем вигадали свій власний, нікому не помітний розклад усередині загального шкільного хаосу.

​Це була дивна, але неймовірно солодка гра. На уроках перед усім класом він залишався все тим же застебнутим на всі ґудзики суворим фізиком, який вимагав ідеальних знань. Мені навіть подобалося, коли він викликав мене до дошки й ставив складні запитання — це був наш легальний спосіб дивитися одне одному в очі на очах у всіх, тримаючи інтригу. Я вчила фізику так, як ніколи нічого не вчила у своєму житті. Формули більше не здавалися мені сухими — кожна з них тепер асоціювалася з його голосом, його парфумами чи легким порухом руки.

​Але найбажанішими моментами залишалися вівторки. Дні, коли після третьої години дня я знову піднімалася на третій поверх до порожнього кабінету №34 на наші «офіційні додаткові консультації».

​Сьогодні школа була особливо тихою. Більшість учнів розійшлися по домівках через сильний снігопад. Я тихенько прочинила двері кабінету й зайшла всередину. Роман Володимирович сидів біля великого вікна, спостерігаючи, як за склом кружляє завірюха. У кабінеті горіла лише настільна лампа, залишаючи кути кімнати в м'яких сутінках.

​— Заходь, Лілю, — він повернув голову й тепло посміхнувся. Цю посмішку бачила тільки я — у класі він собі такого ніколи не дозволяв.

​Я зняла рюкзак і сіла на своє вже звичне місце на першій парті. На моєму столі вже стояла паперова склянка з гарячим чаєм, від якої йшла пара. Навіть тут, у дрібницях, він дбав про мене.

​— Дякую, — прошепотіла я, гріючи змерзлі пальці об теплий картон. — На вулиці справжній колапс.

​— Так, зима цього року прийшла без попередження, — він підвівся, підійшов ближче й сперся на край моєї парти, дивлячись на мене зверху вниз. — Як твої успіхи з підготовкою до тестів? Дивився твою останню самостійну — ти прогресуєш із кожним днем.

​— Я дуже стараюся, — я підняла на нього очі. — Мені насправді почала подобатися фізика. Особливо розділи про коливання та хвилі. Знаєте, я нещодавно прочитала, що у всього у світі є своя амплітуда і частота. Навіть у людських емоцій.

​Роман Володимирович замислено примружився, і в його очах спалахнули знайомі іскорки.

​— Ти знову перетворюєш мою точну науку на поезію, Лілю, — тихо сказав він, але в його голосі було стільки ніжності, що в мене всередині все завмерло. — Хоча, ти права. Те, що відбувається зараз між нами... це теж свого роду коливання. Ми намагаємося тримати баланс, повертатися в точку рівноваги, але амплітуда стає все більшою.

​Він нахилився трохи ближче, і я знову відчула цей неймовірний магнетизм. Шкільні правила, які раніше здавалися залізобетонною стіною, тепер здавалися тонкими, як перший лід на річці. Один необережний крок — і ми провалимося в це заборонене почуття з головою.

​— Романе Володимировичу... — мій голос раптом зрадницьки здригнувся. — А що буде, коли цей навчальний рік закінчиться? Коли настане випускний, і я піду зі школи?

​Він на секунду замовк. Його обличчя стало серйознішим, а погляд — глибоким і трохи сумним. Він повільно простягнув руку й дуже ніжно, одними кінчиками пальців, торкнувся мого пасма волосся, що вибилося із зачіски. Це був перший такий відвертий і теплий жест із його боку.

​— Коли ти закінчиш школу, Лілю, — тихо, але дуже впевнено вимовив він, дивлячись мені прямо в душу, — закони школи перестануть діяти. І тоді почнуть діяти зовсім інші закони. Наші власні. Тобі просто потрібно дочекатися цього моменту. Ти зможеш?

​Я затамувала подих, відчуваючи, як по шкірі пробігли сироти — не від холоду, а від усвідомлення того, наскільки все це серйозно. Він не просто грався. Він теж чекав.

​— Я дочекаюся, — твердо відповіла я, накриваючи своєю долонею його руку, яка все ще торкалася мого волосся.

​У цей момент за вікном продовжувала вирувати зимова хуртовина, але всередині кабінету №34 було настільки тепло, що жоден закон термодинаміки не зміг би цього пояснити. Наша амплітуда коливань досягла своєї критичної точки.