Розділ 4

Ліля : 

Дорогою додому я майже не помічала ні осіннього листя під ногами, ні прохолодного вітру, який зазвичай змушував мене кутатися в шарф. У голові досі звучав його голос.

​«Хіба це не схоже на те, що люди називають зв'язком між душами?»

​Ці слова ніяк не вкладалися в моїй голові. Суворий, застебнутий на всі ґудзики Роман Володимирович, якого боявся весь наш клас, говорив про душі? І говорив це мені.

​Коли я повернулася додому, в квартирі було тихо. Мама ще затримувалася на роботі, і ця тиша була мені якраз на руку. Мені потрібно було побути наодинці зі своїми думками. Я зняла куртку, пройшла у свою кімнату й підійшла до дзеркала. Щоки досі горіли рум'янцем, а очі блищали так, наче я щойно дізналася якусь найбільшу таємницю у світі.

​Я заварила собі чаю, сіла за робочий стіл і відкрила рюкзак. Потрібно було робити уроки, але підручник з фізики, який я витягла, тепер викликав у мене зовсім інші емоції. Я дивилася на обкладинку й бачила не нудні параграфи, а порожній кабінет №34, світло вечірніх ліхтарів за вікном і Романа Володимировича, який нахиляється над моєю партою.

​Як мені тепер поводитися на його уроках? Як дивитися на дошку і вдавати, що він для мене — просто вчитель, який ставить оцінки в журнал?

​Я відклала підручник і дістала свій таємний блокнот. Пальці самі тягнулися до ручки. Зазвичай я малювала там ескізи суконь або писала короткі романтичні начерки про вигаданих героїв. Але сьогодні мені захотілося написати дещо зовсім інше. Щось справжнє, від чого серце калатало так, наче я кудись бігла.

​Я відкрила чисту сторінку й вивела зверху назву: Фізика за стіною правил .

​Рядки лягали на папір один за одним. Я писала про дівчину, яка ніколи не любила точні науки, аж поки один погляд не змусив її відчути силу всесвітнього притягання. Описувала скрип крейди, тишу порожньої школи й те особливе електричне поле, яке виникає між двома людьми всупереч усім шкільним заборонам. На папері мені було легше дихати й простіше зізнатися самій собі в тому, що лякало в реальності.

​«Якщо це просто тимчасова закоханість, то чому всередині все так тремтить? — подумала я, закриваючи блокнот і притискаючи його до грудей. — Він дорослий, серйозний, він мій учитель. Між нами стіна з правил».

​Я чітко розуміла, що завтра вранці він знову вдягне свій суворий піджак, візьме журнал і дивитиметься на мене холодним, професійним поглядом. Але моя власна внутрішня система вже запустила незворотну хімічну реакцію. І зупинити її було не в моїх силах.