Розділ 4. На поверхні
Ймовірно, на планеті був полудень: величезне червоно-бордове світило непорушно висіло високо над горизонтом, майже в зеніті[1]. Незважаючи на це, було не дуже світло. Склалося враження, ніби дослідники перебувають на Землі у сутінках в момент заходу Сонця. Атмосфера містила велику кількість кисню і парникових газів, зате мало азоту. Якби не постійна висока вологість, то одно сірника вистачило б, щоби сталася пожежа. Дослідники підійшли до найближчого гриба-дерева. Потемніла й зморшкувата ніжка свідчила, що воно вже немолоде.
Біолог дістав із кейсу розкладний щуп для дослідження ґрунту й викопав кілька ямок навколо гриба, відгортаючи лишайники. Всюди він знайшов розгалужену мережу міцелію[2]. Така ж картина спостерігалася й біля сусідніх «дерев», які значно відрізнялися за формою і кольором.
- Бачите, таке враження, наче всі гриби-дерева становлять єдину мережу, - сказав учений.
- Як Інтернет? – запитав Геолог.
- Щось на кшталт. Загибель одного дерева не впливає на виживання виду. Даний ліс, теоретично, містить пам’ять тисяч поколінь.
Найстаріші гриби були вкриті білою пліснявою, а всередині кишіли червами. На одному зі стовбурів Капітан помітив коричневий круг сантиметрів зо сорок у діаметрі.
- Поглянемо, що там, - він вказав пальцем у напрямку своєї знахідки.
Істота була схожа на шапку невеликого гриба, але могла рухатися. Коли Біолог доторкнувся до неї – швидко сповзла вниз, тягнувши за собою одного з черв’яків, охопивши його краями своєї поверхні. Рухи «тварини» були схожі на переміщення дощового черв’яка: вона витягувала якнайдалі свій передній край, а решту тіла підтягувала вперед.
- Ось і маємо хижака! – засміявся Біолог і вистрелив сіткою по істоті. Хоч вона й звивалася, намагаючись утекти, але вчений зміг помістити її в контейнер.
На висоті двох метрів дослідники помітили засохлий зеленувато-синій слиз, з якого стриміло п’ять стовпців. Вершину одного з них вінчала темно-синя сфера. Натиснувши на неї, Біолог вивільнив спори невідомого походження.
«По поверненню обов’язково треба пройти дезінфекцію», - подумав Капітан.
Ще близько двох годин астронавти ходили лісом, але більше нічого нового й цікавого не знайшли, окрім десятка різнокольорових каменів. Все ті ж гриби із чорними, коричневими та брунатними вершинами і білими стовбурами. У морі на мілководді повзали туди-сюди пористі ковдри у формі листя, поїдаючи колонії бактерій. Це відбувалося у цілковитій тиші. Самотня людина на поверхні цієї планети збожеволіла б швидше, ніж померла.
- Сумний пейзаж, спека, темрява і тиша, - вголос озвучив думки колег Геолог. – Я б тут надовго не залишився!
Настав час збиратися. Завантаживши до човна усе необхідне, Капітан, Біолог і Геолог полетіли назад, до «Вікінга».
[1] Точка на небі з висотою, що дорівнює +90 градусів.
[2] Вегетативне тіло справжніх грибів, складається з тонких розгалужених гіфів. Саме з міцелію й починає рости гриб.