Футляр для скрипки
Озеро
Як довго вдивляється жінка в осіннє озеро,
Забувши про світ навколишній… погляд не в силі,
Про біль кричати. Такий непорушний спокій -
Тривожний, щасливий,
Що позаду, спинившись, прохожий,
Тривожність ще більше підсилює.
Чи то прикували до себе граційні лебеді?
Чорні цятки качок, що викльовують зверху водорості?!
Що погляд її незворушує й тендітна дівчинка,
Що котиться з поскрипом шприх на велосипеді.
Можливо вона розчиналась у водах молодості?
Пригадала гуляння алеями, кохання своє, кокетство,
Чи може на дно залягають свинцеві помисли,
Що повз пролетіли любов, життя, мистецтво.
Що забуті поети в розгойданих ночах поспіхом,
Під склепінням осіннього неба у водах втоплені,
І тільки сьогодні, їх душі почулись з озера,
Що їх голоса під намулом лежать, переповнені
Вчорашнім відчаєм.
Ах, плюнути б їй на холод, у воду звільнити кинутись,
Як є, у пальто, розполохавши білих лебедів,
Та осінь холодна, та й сором, до слова, стримує.
До того ж уява завжди перебільшує з трепетом.
Немає нікого, нічого на тому дні.
Вона стрепенулась. Нікого, нічого - напевно.
«Направду, прекрасні осінні, холодні дні», - сказала вона,
і додала, - та білі лебеді».
23.09.2020
Відредаговано: 18.08.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
