Футляр для скрипки

Ти вийшли з келії середньовіччя

Не слухати б довгі тиради, речення
Минувши дороги, шляхи, на узбіччі
Залишити всі непристойні речі -
Театр, книги, середньовіччя.
Зацитькати осінь і тих, що на лови
Виходять з хортами ловити листя, що
Крутиться з їхніми головами,
І зійти в мовчання хоча б на тисячу
років. 
Можливо відбутись в міжріччі тріщиною,
Мережками мармуру на кладовищі,
Забутись в потертій мозаїці знищеній
Часом, 
Топтатись на тінях світанку і вище,
За рікою
Згадати мережки на стегнах гетери,
Що наче пробуджують дух з Іонічного
Моря, ордеру з колін Венери,
Коли між колони пливуть пентери,
Риму.
Тут, за узбіччям лиш сосни вічності
І тиша, як хмари, і вітер, як небо.
А там…
Ти вийшла з келії Середньовіччя
Розлучивши уста від сосків Астарти,
Достатньо середня і достатньо світла,
Щоб далі осліпнути і не бачити
Місто з бельведеру Аполона. Мабуть,
З вікон твоєї багатоповерхівки
Сонце зникає в долонях храму
Зачепившись місяцем за верхів'я 
Сосен.
Задушно. Одному в мовчанні незвично, тісно, 
В кімнаті Паскаля одні натюрморти
Сходяться в точці де віденське крісло
На якому футболка твоя та шорти.
Крони чорніють в склепінні осені.
Дзвонять. І дзвінко стріляє месенджер.
Ніяк не згадати для чого запрошені
Люди впереміш в кімнату з предметами.
І скільки твоїх серед їхньої статики,
Можливо картин, статуеток, мебелі,
Можливо рукописів, музики, клаптиків,
Ідей, що записані безпредметними, 
Але залишають, як запах, враження,
В кімнаті де площею навіть стіни -
Нічийні...
Живуть за незвіданим власним призначенням, 
Як ліжко, на якому втрачають гімен,
Реквізит для минулого часу, пам'яті.
Немов мізансцена старої п'єси
Насправді нічийна, як слово Автора.
Усе, що побачиш, на сцені, здається,
Ти бачив давно за останньою партою.

22.09.2020




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше