Футбол на 6

    На шість усі приходили до школи на футбол. Збиралося завжди багато народу. Навіть ті, хто вже давно випустилися зі школи, наприклад Топтанка. Такі, як Топтанка вважали себе найкрутішими. Найкрутішим був я. Не вмів грати у футбол, але вмів гарно обізвати когось. Проте, ніхто не знав ще, що найкрутішим був я. Тут також було багато крутих хлопців. Ми тоді попереходили до старших класів і випромінювали тонни тестостерону, в Томика лише були лисі дитячі ноги. Але попри велику кількість гормону в повітрі та сили в м'язах, дівчата чомусь біля стадіону не крутились. Тому всі просто грали у футбол. Часто ця гра нагадувала бомжівське збіговисько. Чого тільки коштувала моя спортивна форма. Підібрана з максимальним несмаком і максимальною зручністю, я нею гордився. Базарний Адідас Ф-50 з неоновими смугами не додавав мені ні майстерності, ні стилю. А кросівки просто порвані, сірі якісь, нині таких вже не роблять. М'яча я взагалі нечасто торкався, проте частенько курив. Зараз я курю нечасто, а м'яча бачив років 5 тому.
        Грали великі і малі, товсті і худі. Це був приблизно 2015 чи 2014, і сорокарічні дядьки, які грали б за "Чорноморець" чи "Металіст", якби не травма, вже не приходили пробити в висоту. Впринципі, всі тут були майже ровесниками. Можна очікувати, що далі буде, як я люблю, опис якоїсь бійки, проте, на жаль, ні. Тут не буде. Грали в футбол з максимальною повагою. Я не поважав Топтанку. Він смішив мене, такий "Саша Дибєлий". Футбол був популярним біля другої школи. Всі сходилися, обговорювали останні новини, покурюючи сигарети. Це було важливим ритуалом перед
грою. Такий перекур тривав, поки не було хоч би 8 людей. Грати на газоні нікому не хотілося, та й який газон восени, всі любили бігати по пилюці, на майданчику для міні-футболу. Там треба було менше бігати і було більше шансів торкнутися м'яча, і говорити з партнерами по команді. Не пам'ятаю чи актуальне було "Наруто". Скоріше за все, ні, бо то вже був час аморальних спільнот у соцмережах, жарти з яких кожен намагався навічно закарбувати у своїй світлій голові. Отож, зійшлося нормально людей. Ділимося! 
     Переважно, команди формували з особистих міркувань двох юнаків, які найкраще грали або були фізично досконалішими за прокурену більшість. Або хтось просто крутий, або ще для сміху, коли ставав обирати я. Повторю, тоді не виказував своєї крутості. Ще надто рано. Іноді хтось просто лютував, що він ніколи не вибирає і наперекір всім виходив на центр, без будь-яких претензій до нього, вибирав собі гравців. Першими вибирали тих, хто найкраще грає або хто з ким дужче дружить (дехто справді вибирав по першому пункту, недодруззя так звані). Іноді вибирали так довго, що частина футболістів розходилися на додатковий перекур. Паління під час гри схвалювалось, особливо серед захисників та воротарів. Сигарети, принесені на гру, насіння, м'ятні цукерки та вода, автоматично ставали спільними. Я не брав ніразу, курив щоразу. Це все можна було пов'язати лише магічними зв'язками або хитрістю чи низьким рівнем життя. Поділилися.
     Гра починалася завжди бадьоро. Спершу все було досить пристойно. Молоді хлопчики бігали і боролися за м'ячик. Деякі з них зараз набігали такі дороги, що незрозуміло чи їх мозок ще здатен на якусь боротьбу, чи вже літаютьнад гніздом, так би мовити, кукушки. Короткі паси, швидка зміна атак та контратак. Захист бігає до середини поля, іноді пробігає далі, старається бити. Я знайшов у кишенях старе насіння. Гра повеселішала вдвічі. Дав жменьку Томику. Артуру не вистачило. Аби дав - не було б самому. На смак позаминулорічне. 
На тому, "ворожому" боці поля наші лицарі забивали голи в кущі. Крайні бігали подавати м'ячі. Це найпарадоксальніший момент футболу. Чому він парадОксальний? Не лише тому, що збоку обов'язково спостерігала хворенька Оксана, але тому, що м'яч, який так збуджує кожного на полі, вилетівши в аут миттю стає церквою для нас бісів. Ми ніколи не були
слабкими фізично, хоча майже всі не займалися жодним видом спорту. Дзюдо покинули якось разом, а потім..."Зіберт", "Львівське"...Приємно згадувати те юне неблагополуччя з висоти сучасного розуміння світу. Кожен з нас міг легко вибігати три години пресингувального футболу, постійно, як я вже наголошував, перекурюючи між пасами. *ГОЛ!!!*
     Тепер гру починає інша команда. Все стандартно. Підкотив м'ячика іншому, суперник набіг, його прокинули вбік, пройшли вперед, пас, пас, пас, забрали, контратака, пас, пас, забрали, потім забрали в них. ШТРАФНИЙ!!!! Штрафний призначався, коли хтось упав і дуже-дуже голосно кричав. Чим сильніший крик, тим більша вірогідність виконання командою штрафного удару. Битиме лисоногий Томик, який до того всього налузався насіння. Ударив... М'яч попав у яєчко одного з гравців у стінці. По пацанських поняттях йому теж дозволили вдарити штрафний удар. Ніхто не був проти. Яєчник розбігся, але віддав легкий пас. Я побачив Топтанку, який в теплу погоду бігав по полю в шапці. 
     - ТОПТАНКА! Шапку б може нижче натяг, аби що інше не застудити??-я сміявся.
     - *матюччя у відповідь, прохання стулити рота*.
     - *послав у відповідь у відомі місця*.
Далі спілкування нас, молодих денді, на дев'яносто відсотків складається з подібних нецензурних висловів і такий фольклор я змінюватиму максимально близькими термінами, хоча вони ніколи не зможуть замінити істинного мовлення нас, тодішніх молодих. 
     - Агов, Топтанка! Що то коричневе під кросівками?
     - Гівно!-безпорадно відповів він. Топтанка не може опиратися.
     - Сильно,-відповів я, розуміючи, що він ще заслабкий для повноцінної участі в даному обміні словесами.
Всі бігали, хихикали, гупали м'яч, куди бачили. Я любив вкидати аут, Артур любив пробігати в напад, хоча це далеко не його профільна позиція. Тоді Артур був надто милим для цієї позиції. Він був товстеньким, але мав гарну швидкість на полі...Якби грав сам. Згодом прийшов Богдан. Він завжди приходив на годинку пізніше, чимсь своїм займався. Будемо думати, що він, як завжди, готував портфоліо з малюнками. Тоді ми ще не дружили так сильно або не знали, що вже так дружимо. Ми почали гово-
рити і сміятися. Дякуючи нашим душевним діалогам, до яких підключився Топтанка, нам забили гол. Честь і слава команді. 
     Тепер розпочинали гру ми. Мені випала почесна нагода віддати пас форварду, який потім побіжить показувати свої фінти Зідана, "радуги" і тому подібні футбольні стрікасати.
Не знаю, яким чином, але сильно б'ю партнеру по ногах, м'яч рикошетить в мене, а від мене прямо супротивникам. Мені віддали честь. Відчув себе дівчинкою, яка загубила честь.
Ми всі давно у футболі, але негаразди трапляються з кожним. Цікава ситуація. На поле вискочили 30 оголених фанатів. Вони не ділилися, не розуміли суті...Просто бігали й щипали футболістів за гузна і за яєчка. В цей момент усі зрозуміли, що Томик побоюється власних гусей. Сміливий лисоногий юнак, разом з тьотею і не улюбленою бабусею, а іншою, загнав хижаків у двір. Зазвичай в такі моменти гра припинялася, а фанати нагулювалися і знов ішли осторонь. 
        В деяких випадках гравці переривалися на вискоінтелектуальний діалог з Сашею, що проходив повз. Іноді він пояснював хлопцям хитромудрі рибальські прийоми, принципи роботи бензопил та основи стрільби з гладкоствольної зброї. Іноді, коли його злили, він робив послання, але не до Ефесян.
     Зазвичай, при рахунку 5:1, 3:3, 4:2 грати набридало більшості. Все відбувалося більш-пасивно, сонце сідало і частина гравців давно хотіли йти додому, заходити у Вормікс, їсти, спати, складати портфеля в школу. Це все було надто рутинним, ба мені подобалось. Я знов починав:
     - Тоооооптанка. А ти дівчат голих бачив?
     - Да!-відповідав Вітя.
     - Мамку чи бабу?-вистрілював я. Мої приятелі сміялися. Богдан знав, що я люблю діставати старших. І знав, що я боюся Чилі. Це був той період, коли я стояв на роздоріжжі між страхом Чилі і повним його крахом у нашій останній сутичці. Якщо вам цікаво - то я досі стою на цьому роздоріжжі, бо ми так і не зійшлись в чесному куміте. Безстрашно чекаю, але вбивати нікого не хочеться. Мабуть, все-таки не на роздоріжжі, а живу просто.
     - Топтанка!!!! Іди вже додому, тебе вкладать спати пора...
     - Тарасе, ...!!! - він послав мене на три літери.
     - Ти дебіл?-поцікавився я. 
     Усі помітили як футбольна метушня трішки зупинилась. Арбітр Стасьо теж давно втомився слідкувати за дотриманням правил і дозволяв гру руками і биття по ногах, він хотів простувати додому, аби причаститись свіженькими гарячими галушками з кропомта "Мівіною" грибною. Я постійно розумів, що для максимальної футбольної атмосфери нам всім не вистачало лише кедів з шипами. Тоді їх уже, мабуть, і не випускали. Гра потихеньку скінчилась. Хто встигав - запалював сигаретку (я ні, бо мати б внюхала), і вогники освічували все маленьке, затишне футбольне поле. Декому цигарок уже не давали. Мені давали, і я складав їх у кишеню назавтра А от Бондарюкові не давали. А Топтанці теж давали. Ну в нього могли бути і свої. 
     - Топтанка! А затанцюй нам гопака! - я вигадував уже як міг. 
     - Та я набігався...-відповідав Топтанка.
     - Ну то піди втопися,-побажав йому я. В очах Вітькових заблищали іскри! Він підійшов до і стиснув мені горло. Я був міцнішим і мускулистішим від нього. Без зусиль піднявшись, я сильно відкинув його руку зі своєї шиї,
     -Ти хочеш розібратися?
     - Ха-ха-ха, Тарасику, не ризикуй!
     - Приїдь в суботу і побачиш. Бо я в школу не хочу іти з кулаками збитими(в моїй голові це звучало круто).
     - Я сам завтра в школу прийду.
     Ми всі потисли один одному руки. Тоді не хотілося прощатися. Атмосфера була дуже дружньою, зараз так вже навряд чи вийде, та й виросли ми. Я, Охлопков і Топтанка йшли додому, говорили про все, що було, як було весело. Від школи долинав якийсь гамір. Напевне, хтось догулював. Як зараз пам'ятаю, що потім почалися холоди. Більше у футбол біля школи ми ніколи в житті не грали...