Розділ 22.

Я прокинулася ще до світанку. Кілька секунд просто лежала, дивлячись у стелю і намагаючись зрозуміти, чому всередині сидить це неприємне, тяжке почуття. А потім згадала.
Сталеві леви. Третій тур.
Я повільно видихнула і сіла на ліжку.
Моя маска лежала на столі. Чорна. Витончена. З тонкими завитками, що закриває верхню частину обличчя. Нічна Троянда.
Я ще не звикла до того, що це ім'я належить мені.
Ні.
Напевно, неправильно.
Я вже звикла.
Просто іноді забувала, що за маскою більше не треба бути тією жінкою, якою я була в Арденовому будинку. Амандою Арден. Колишньою дружиною Рейнара. Жінкою, якій постійно говорили: Поступися їй.
Я посміхнулася своїм думкам. Більше ніхто від мене нічого не отримає, просто тому, що цього захотів.
Я підвелася.

***

Коли я вийшла до загальної зали, решта вже була готова. Кайден сидів на підвіконні і, як завжди, виглядав так, ніби прийшов сюди заради розваги. Торіан стояв біля стіни, схрестивши руки. Елара перевіряла кріплення на рукавичках. Рейд мовчки застібав захисний ремінь на своїй броні. А Даміан... Він стояв біля вікна і дивився на мене. Точніше на маску, яку я тримала в руках.
— Доброго ранку, Нічна Троянда, - сказав він.
Я підняла брову.
— Ти завжди такий дратівливий з ранку?
— Тільки коли знаю, що тобі доведеться зустрітися з колишнім чоловіком.
Кайден тихо пирснув.
Я повернула голову.
— Хочеш перевірити, наскільки далеко я можу кинути ніж?
— Ні, - миттєво відповів він. — Я вже бачив твоє тренування з Торіаном.
Торіан навіть не підняв голови.
— Вона промахнулася один раз.
Я повільно подивилась на нього.
— Це було попередження.
— Саме тому я й сказав, що ти промахнулася.
Елара закотила очі.
— Ви можете перестати?
— Ні, - одночасно відповіли ми з Торіаном.
Даміан усміхнувся. І чомусь саме в цей момент напруга всередині мене трохи послабшала.
Отак усе було з ними. Дивно. Просто. Без необхідності постійно пояснювати, чому я маю право бути поруч. Без поглядів, де читалося: вона тут тимчасово, вона не справжня частина команди, вона запасна.
Я вдягла маску. І одразу відчула, як усередині все встає на свої місця.
Аманда могла сумніватися.
Нічна Троянда – ні.
— Ходімо, - сказала я.

***

Нова арена була набагато більшою за попередню.
Імперський комітет явно не хотів ризикувати після того, як один давній лабіринт вже практично не існував. Цього разу жодних підземель. Жодних прихованих механізмів. Жодних стародавніх стін.
Хоча, з огляду на мій досвід, я не стала б давати на це гарантію.
У центрі величезної арени височіла кам'яна платформа. Навколо неї — чотири магічні башти. А над усім простором мерехтів прозорий захисний купол.
На трибунах уже збиралися глядачі.
Команди стояли кожна на своєму місці.
Я відчула присутність Сталевих левів ще до того, як подивилася в їхній бік.
Рейнар.
Дивно.
Колись мені було достатньо почути його кроки в коридорі, щоб зрозуміти, в якому він настрої. Тепер я відчувала його присутність як старий шрам. Він більше не болів постійно. Але варто було зачепити — і ти одразу згадував, що він є.
Я повернула голову. Рейнар стояв попереду своєї команди. Поруч із ним — Ліанна.
Звісно.
Вона одразу помітила мене. Її погляд ковзнув моєю маскою. Затримався. І я відчула те, що відчувала вже не вперше.
Вона не знала мене.
Принаймні так думала, але чомусь ненавиділа. Наче десь глибоко всередині відчувала загрозу.
Я поволі усміхнулася. Цього майже ніхто не побачив. Але Ліанна побачила. І її обличчя ледь помітно змінилося.
Чудово.
Значить, день уже розпочинався непогано.

***

На арену вийшов представник Імперського Комітету.
— Учасники! - гул поступово стих. — Сьогодні розпочинається третій тур Імперських змагань.
Над ареною спалахнули магічні символи.
Я підвела голову.
Дві емблеми з'явилися одна навпроти іншої.
Чорний грифон.
І сталевий лев.
Трибунами прокотився шум.
— Кожна пара команд візьме участь у спільному випробуванні.

Перед нами здригнулося повітря. А потім магія сформувала зображення величезної споруди.
Башта.
Ні.
Скоріше кам'яний комплекс, поділений на кілька рівнів.
— Випробування називається «Пов'язані».
Мені це вже не подобалось.
Представник продовжив:
— Усередині комплексу є шість енергетичних печаток.
Над ареною з'явилися шість символів, які світилися.
— Кожна команда отримує три печатки. Щоб завершити випробування, необхідно активувати усі шість.
— У чому каверза? — тихо спитав Кайден.
Я зиркнула на нього.
— Ти справді думаєш, що її нема?
Він посміхнувся.
— Я просто люблю конкретику.
Наче почув його, представник комітету підняв руку.
— Однак жодна з команд не зможе активувати свої печатки самостійно.
Трибунами пройшов гул.
— Кожна печатка захищена бар'єром, який може зруйнувати лише магія іншої команди.
Я насупилась.
Тобто... Сталеві леви мали відкрити нам шлях до наших печаток. А ми їм.
— Якщо одна команда втратить учасника, - продовжив маг, — випробування негайно завершиться для обох.
От тепер стало дуже цікаво.
Даміан тихо сказав:
— Одна команда відповідає за життя іншої.
— Саме так.
Я відчула, як десь праворуч напружився Рейд. Торіан насупився. Елара повільно видихнула. А потім Кайден глянув на мене.
— Ну що, Нічна Троянда?
Я перевела погляд на емблему Сталевих левів.
— Схоже, що сьогодні доведеться вчитися довірі.
— Із колишнім чоловіком? - уточнив він.
— Кайден.
— Мовчу.
— Краще б.

***

Усередині комплексу було темно. Двері зачинилися за нашими спинами. І одразу стало тихо. Надто тихо.
Перед нами тягнувся широкий кам'яний коридор.
Ліворуч - Чорні грифони.
Праворуч - Сталеві леви.
І між нами – Рейнар.
Я не дивилася на нього. Майже.
— Правила прості, - сказав Даміан. — Не геройствувати.
Я повернула голову.
— Це ти зараз мені?
— Усім.
— А мені?
Він глянув прямо на мене.
— Особливо тобі.
Я посміхнулася.
— Пізно.
У цей момент стіни здригнулися. Перед нами спалахнули перші магічні лінії.
Пастка.
— Убік! - крикнув Рейнар.
Я зреагувала раніше, ніж встигла подумати. Блискавка вдарила в підлогу. І я пішла убік. Точно. Швидко. За звичною траєкторією.
Я приземлилася на одне коліно.
І відчула погляд.
Рейнар.
Я повільно підвелася. Він нічого не сказав. Але дивився надто уважно.
Чорт.
Я чудово знала цей погляд. Так він дивився, коли починав щось підозрювати.
— Що? - холодно запитала я.
— Нічого.
Я розвернулася.
— Тоді не дивись так.
— Як?
— Ніби намагаєшся вирішити складне завдання.
За спиною тихо посміхнувся Даміан.
Рейнар нічого не відповів. Але я відчувала його погляд ще кілька секунд.

***

Перша печатка знаходилася у величезній круглій залі.
Три шляхи.
Трое дверей.
І на кожних – магічний замок.
Перед нами спалахнули символи.
— Земля, - сказала Елара.
— Вогонь, - додав Торіан.
— І блискавка, - сказав Рейд.
Я подивилася на Сталевих левів.
— У вас є блискавка.
Рейнар кивнув головою.
— У вас вогонь.
Торіан повільно глянув на нього.
— Я вдоволений, що ти помітив.
Я мало не посміхнулася.
— Отже, все просто, - сказав Кайден. — Ми відчиняємо одні двері. Ви – інші.
— А треті? - запитала Ліанна.
На кілька секунд стало тихо.
Я подивилася на неї.
Вона стояла трохи позаду Рейнара, і виглядала так, ніби вже була готова довести всім, що саме вона є найважливішою людиною тут.
— Земля, - спокійно сказала я.
— І хто з вас маг землі? — одразу спитала вона.
— Це вже наша проблема.
Ліанна схрестила руки.
— Якщо ви не зможете відкрити печатку, ми втратимо час.
Я поволі повернула до неї голову.
— Ми впораємося.
— Ти надто впевнена в собі.
— Так.
Вона явно не очікувала такої відповіді.
Я посміхнулася.
— На відміну від деяких, мені не потрібно спочатку переконати всіх, що я вмію боротися.
Ліанна зблідла. Рейнар насупився.
— Нічна Троянда.
— Що?
— Зараз не час.
Я подивилася на нього.
— Серйозно?
Він нічого не відповів. Звісно. Старі звички не зникають так швидко.
Я розвернулася.
— Елара.
Вона вже стояла біля печатки.
— Працюю.