Розділ 20.

Наступного ранку арена виглядала зовсім інакше. Вчора вона здавалася просто величезною. Сьогодні – небезпечною.
Я стояла разом із «Чорними грифонами» біля краю майданчика і дивилася на магічний бар'єр, що оточував центральну частину арени.
Високі трибуни вже були заповнені глядачами. Прапори команд майоріли над кам'яними вежами. Магічні кристали спалахували один за одним, висвітлюючи величезний круглий майданчик.
А в центрі...
У центрі стояли клітки. Десятки. Величезні. Із чорного металу, покритого захисними рунами.
Я поволі перевела погляд на одну з них. Усередині щось рухалося.
По спині пробіг холодок.
— Сподіваюся, ти не боїшся звірят.
Я повернула голову. Рейд стояв поряд, схрестивши руки на грудях.
— Яких саме звірят?
Він усміхнувся.
— Тих, які можуть тебе з'їсти.
— Тоді все гаразд.
— Чому?
Я поправила чорну маску.
— Я зазвичай не даю себе їсти.
Рейд тихо засміявся.
З іншого боку, від мене стояв Кайден. Він ліниво оглядав клітки.
— Думаю, нам варто спершу з'ясувати, що саме комітет вирішив випустити на арену.
— А потім? - запитала Елара.
Кайден посміхнувся.
— А потім не померти.
— Чудовий план, - сухо зауважив Торіан.
— Я завжди говорю тільки корисні речі.
— Це була брехня, - сказала Елара.
— Але ж гарна.
Я мимоволі посміхнулася.
І раптом упіймала себе на думці, що справді посміхаюся. Не вдаю. Не зображую спокій. Не намагаюся сховатись. Просто стою поруч із ними. Зі своєю командою.
— Грифони. - голос Даміана змусив усіх миттєво замовкнути.Він стояв перед нами. Високий. Зібраний. У чорному костюмі, на якому золотистими нитками було вишито символ нашої команди. — Сьогодні ніхто не намагається довести, хто з нас сильніший, - сказав він.
Рейд перестав посміхатися. Елара випросталася. Торіан підняв погляд. Кайден трохи нахилив голову. Я дивилася на Даміана через чорну маску.
— Це командне випробування, - продовжив він. — Тому мені не потрібні гарні поодинокі перемоги. - він перевів погляд на кожного з нас. — Мені потрібна команда.
Ніхто не відповів.
Даміан повільно глянув на мене.
— Особливо це стосується тебе, Нічна троянда.
Я підняла брову.
— А що я?
— Ти надто звикла битися сама.
Я посміхнулася.
— Ти спостережливий.
— Я лідер.
— Це різні речі.
Куточок його губ ледь помітно здригнувся.
— Сьогодні спробуй довіритись іншим.
Я подивилася на решту. На Рейда. Кайдена. Елару. Торіана. П'ятеро людей. Ще зовсім нещодавно я не знала нікого з них.
А тепер…
Тепер я мала вийти з ними на арену. І довірити їм свою спину.
Дивне відчуття. Незвичне. Але чомусь… Не страшне.
Над ареною спалахнув магічний символ. Натовп миттєво затих.
На центральну платформу вийшов представник Імперського Комітету. Той самий маг, якого я вже бачила на попередньому випробуванні-тренуванні.
Він розгорнув довгий сувій.
— Учасники Імперських змагань! - його голос пролунав по всій арені. — Сьогодні розпочинається перший тур!
Трибуни вибухнули оплесками.
Я подивилася на клітки. З однієї долинув низький рик. Занадто низький. Навіть для магічного звіра.
Маг підняв руку. Над ареною спалахнули слова.

ПЕРШИЙ ТУР.
КОМАНДНЕ ВИПРОБУВАННЯ.
МАГІЧНІ ЗВІРІ.

— Кожна команда по черзі вийде на арену, - продовжив представник. — Після початку випробування майданчик буде повністю закритий захисним куполом.
Над ареною відразу спалахнула напівпрозора магічна сфера. Вона накрила весь центральний майданчик.
— Купол не може бути знятий до закінчення бою.
Я відчула, як поряд зі мною напружилася Елара.
— Значить, ззовні виключена допомога, - тихо сказала вона.
— Саме так.
Маг продовжив:
— Бали нараховуватимуться не лише за кількість знищених звірів.
Над ареною з'явилися нові рядки.

ЗЛАДНІСТЬ КОМАНДИ.
РІВЕНЬ МАГІЧНИХ ЗВІРІВ.
КІЛЬКІСТЬ ПЕРЕМОЖНИХ ПРОТИВНИКІВ.
ЕФЕКТИВНІСТЬ СПІЛЬНОЇ АТАКИ.

Я поволі усміхнулася. Ось тепер ставало цікаво.
— Кожна команда отримає обмежений час.
На екрані спалахнули цифри.

ДВАДЦЯТЬ ХВИЛИН.

— Коли час закінчиться, захисний купол буде знято автоматично. Всі звірі, що залишилися, будуть знерухомлені.
— А якщо хтось не зможе сам вийти? - спитав хтось із трибун.
Маг посміхнувся.
— Тоді медична служба увійде після зняття куполу.
Рейд тихо свиснув.
— Дуже заспокоює.
— Ти хотів звірят, - нагадала я.
— Я вже починаю шкодувати про свої слова.
Представник Комітету розгорнув список.
— Перша команда!
На арені спалахнула назва.
Ми відійшли убік.
Я спостерігала уважно. Мені було цікаво побачити, як діятимуть решта.
Перша команда вийшла на арену під гучні оплески.
Щойно вони опинилися всередині, купол зачинився. Перша клітка відкрилася. З неї вирвався величезний звір, схожий на вовка. Тільки його шерсть складалася із синього магічного полум'я.
За ним з'явився другий.
Потім третій.
Команда спробувала одразу атакувати.
Помилка.
Вони розділилися. Двоє кинулися вперед. Один залишився позаду. Ще двоє почали створювати заклинання.
Звірі не дали їм закінчити.
Першого бійця відкинуло через усю арену. Другий ледве встиг поставити щит.
Вони все-таки впоралися. Знищили кілька звірів. Але надто багато часу загубили. І надто часто діяли окремо.
Коли купол зник, над ареною з'явилися результати.

СІМДЕСЯТЬ ЧОТИРИ БАЛИ

— Непогано, - зауважив Кайден.
— Ми можемо краще, - відповів Даміан.
Я подивилася на нього.
— Скромність ніколи не була твоєю сильною стороною?
— Ні.
— Чесно.
— Я намагаюся.
Я тихо посміхнулася.
— Друга команда!
На арені спалахнуло зображення лева.
Мій вираз обличчя миттєво змінився.
"Сталеві леви".
Я відчула, як усередині все похололо.
Рейнар вийшов першим. У чорно-сталевому костюмі. За ним з'явилися решта. І серед них… Ліанна.
Вона виглядала напруженою. Занадто напруженою.
Її погляд ковзнув трибунами. На команди. На мене.
Звичайно, вона не могла впізнати мене. Чорна маска приховувала моє обличчя. Нічна троянда для неї була просто однією з учасниць команди Даміана. І все ж...
На мить мені здалося, що вона затримала погляд на мені довше, ніж треба.
Я відвернулася.
Купол зачинився. Почався бій.
Перша клітка відкрилася. Потім друга. Третя.
З них вирвалися магічні звірі.
Цього разу набагато швидші.
Я уважно спостерігала за «Сталевими левами». І майже одразу помітила різницю.
Раніше я знала, як вони борються. Я сама допомагала будувати деякі їхні комбінації. Знала сильні сторони кожного. Знала слабкості. Знала, коли Рейнар видасть наказ. Коли Люціан прикриє лівий фланг. Коли решта перебудовуватиметься. Але зараз… Щось змінилося.
Ліанна опинилася у центрі побудови. Рейнар постійно стежив за нею. Занадто часто.
Він відволікався.
Вона ледве встигала реагувати на атаки. Кілька разів команда змушена була змінювати напрямок бою лише для того, щоб захистити її. І все ж таки... Вони були сильними. Дуже сильними.
Рейнар підняв руку. З неба вдарила блискавка. Перший звір зник у спалаху світла. Другий кинувся на нього.
Люціан…
Я різко зупинила думку. Люціан уже не був частиною моєї команди.
Я машинально стиснула пальці.
Дивно.
Деякі звички так просто не зникають.
Рейнар різко розвернувся. Блискавки одна за одною вдарили по арені. Інші підтримали його атакою.
Комбінація була потужною. Гарною. Але… Не ідеальною.
Я бачила надто багато зайвих рухів. Занадто багато спроб прикрити Ліанну.
Вона знову опинилася під ударом, і Рейнар кинувся до неї. У цей момент інший звір прорвався з правого флангу. Один із учасників ледве встиг поставити захист.
Я повільно видихнула.
— Він все ще робить ту ж саму помилку, - тихо сказала я.
— Яку?
Я не помітила, що Даміан стоїть поряд.
— Намагається контролювати все сам.
Він глянув на арену.
— Іноді лідерство та контроль — різні речі.
Я повернула голову.
— Ти зараз говориш про нього?
— Ні.
Я посміхнулася. Звісно.
Купол зник. На арені з'явились результати.

ВІСІМДЕСЯТ ДВА БАЛИ

Трибунами прокотився шум. «Сталеві леви» посіли перше місце. Поки що.
Ліанна підвела голову. На її обличчі з'явилася посмішка. Я бачила її звідси. Вона була впевнена, що вони перемогли.
Я відвернулася.
— Двадцять вісім очок, - раптом сказала Елара.
Я подивилася на неї.
— Що?
Вона спокійно продовжила:
— Якщо ми хочемо обійти їх на двадцять вісім очок, то нам треба набрати сто десять.
Рейд посміхнувся.
— А якщо більше?
Елара подивилася на нього.
— Я не люблю розмінюватися на дрібниці. А ще, я реалістка.
Кайден тихо засміявся. Я також. І вперше за весь ранок відчула справжнє передчуття.
Третя команда виступила краще за першу.
Четверта майже наздогнала «Сталевих левів».
Але ніхто не зміг перевищити їхнього результату.
Коли оголосили четвертий результат, я почула голос представника Комітету:
— Наступна команда!
У повітрі спалахнула назва.

ЧОРНІ ГРИФОНИ.