Розділ 19.

У нове місто ми прибули через декілька днів. Він зустрів нас високими кам'яними стінами, холодним вітром і величезною ареною на околиці.
Нова Імперська арена була зовсім іншою. Без стародавнього лабіринту під землею. Без старих зруйнованих каменів. Без відчуття, що під твоїми ногами може спати щось, що пережило цілий рід.
Принаймні я на це сподівалася. Після останніх подій мені зовсім не хотілося перевіряти.
Учасників розмістили у великому комплексі неподалік арени. Команди прибували одна за одною.
Ми з «Чорними грифонами» саме проходили через центральне подвір'я, коли я відчула на собі погляд. Я повернула голову.
Ліанна.
Вона стояла трохи осторонь. Поруч із Рейнаром.
На мені була маска. Чорний костюм. Зібрані в довгий тугий хвіст волосся. Для неї я залишалася Нічною Трояндою. Незнайомкою.
І все ж таки Ліанна дивилася на мене так, ніби я вже встигла зробити їй щось погане.
Я ледь помітно посміхнулася. Нічого не змінюється. Деякі люди просто відчувають тих, хто може стати для них проблемою.
Рейнар щось сказав їй. Вона відвела погляд. Але за кілька секунд знову подивилася на мене. Занадто уважно.
Я відвернулася першою. Нехай думає, що хоче. Головне – вона не знала.
Поки що.

* * *

Наступного дня представники всіх команд зібралися на тренувальному майданчику. До початку першого туру залишалося зовсім небагато. Учасники ознайомлювалися з новою ареною, перевіряли зброю, обговорювали можливі випробування.
Я стояла поряд із Елірою. Даміан розмовляв з Торіаном та Рейдом. Кайден кудись зник. Напевно, шукає місце, де можна спокійно поспати.
Саме тоді я почула:
— Нічна троянда.
Я повільно обернулася.
Ліанна.
Ну, звичайно.
Вона підійшла ближче. На її обличчі була звична м'яка посмішка. Та сама. Я дуже добре її пам'ятала.
Спочатку усмішка. Потім безневинне питання. Потім звинувачення.
Я навіть майже скучила.
— Так?
— Я хотіла дещо уточнити.
Уточнюй.
Вона на мить подивилася на мою маску. Потім знову мені у вічі.
— Ти вчора ввечері була біля внутрішнього сховища?
Я насупилась.
— Ні.
— Дивно.
Я чекала.
Ліанна повернулася до кількох учасників інших команд, що стояли неподалік.
— Мені здалося, що я бачила когось у чорному костюмі.
— У чорному костюмі? - спокійно перепитала я.
— Так.
Я оглянула майданчик. Майже половина учасників була у темній формі.
Я знову глянула на неї.
— Тоді тобі справді здалося.
Посмішка Ліанни стала трохи напруженішою.
— Я просто питаю.
— Звісно.
— Тому що з внутрішнього сховища зникла перепустка.
Ось воно.
Я мало не посміхнулася. Занадто знайома схема. Вона не знала, хто я. Але чомусь все одно вирішила, що Нічна троянда – ідеальна мета.
— І ти вважаєш, що я її взяла?
— Я нічого такого не казала.
— Але ж дуже хотіла.
Декілька людей обернулися. Ліанна відразу змінилася. Очі стали ширші. Голос тихіше.
— Я не розумію, чому ти так на мене реагуєш.
Я ледь утрималася від сміху.
Ні. Не розумієш. Взагалі не розумієш.
Надто вже знайома сцена.
— Проте я чудово розумію, що ти робиш, - спокійно сказала я.
— Що?
— Намагаєшся звинуватити мене так, щоб потім мати змогу сказати, ніби нікого не звинувачувала.
Ліанна зблідла. Зовсім не сильно. Але я помітила.
— Ти помиляєшся.
— Можливо. – я схрестила руки.

— Тоді розкажи всім, що ти бачила. - вона замовкла. — Ну?
— Я ...
— Ти сказала, що бачила мене біля сховища.
— Мені здалося...
— Як я туди увійшла? - тиша. — У який час?
Вона стиснула губи.
— Я не…
— Через які двері?
Ліанна опустила погляд. От тепер я майже посміхнулася. Але не встигла нічого сказати.
— Не турбуй себе. - голос Даміана пролунав у мене за спиною.
Ліанна різко обернулася. Я також.
Даміан ішов до нас. Поруч із ним були Рейд і Торіан. Еліра залишилася біля мене. А за кілька секунд з'явився і Кайден.
Зрозуміло.
Він завжди з'являвся саме тоді, коли ставало цікаво.
Даміан зупинився поряд зі мною.
— Нічна троянда вчора весь вечір була разом із командою.
Ліанна насупилась.
— Можливо, вона пішла згодом.
— Ні, - спокійно сказав Рейд.
— Ми всі були разом, - додала Еліра.
Торіан глянув на Ліанну.
— До самого ранку.
Кайден ліниво підняв руку.
— Я теж підтверджую. На жаль, мені довелося слухати розмову Рейду про тактику майже годину.
Рейд повільно повернув до нього голову.
— То було двадцять хвилин.
— Найгірші двадцять хвилин мого життя.
— Ти спав.
— Саме так.
Еліра закотила очі.
Я ледь помітно посміхнулася.
Ліанна дивилася на нас. На всю команду. І, здається, тільки зараз справді зрозуміла, що Нічна троянда тут не одна. У мене була команда. І ці люди не збиралися дозволяти комусь використовувати мене як зручну мішень.
Даміан глянув на Ліанну.
— То що?
Вона проковтнула слова. Кілька секунд мовчала. Потім опустила очі.
— Схоже, я справді помилилася.
Я чекала.
Вона звела погляд.
— Вибачте.
Так просто. Ні істерики. Ні сліз. Ні звинувачень.
Я була майже розчарована.
Майже.
— Буває, - спокійно відповіла я.
Ліанна кивнула. Розвернулася і пішла.
Коли вона проходила повз мене, я відчула, як від неї виходить роздратування.
Вона могла визнати помилку.
Могла вибачитись.
Могла зіграти роль розумної дівчини.
Але ненависть нікуди не зникла. Вона просто сховала її глибше.
Я знала цей погляд. І знала, що Ліанна ще спробує. Тому що такі люди не відступають після першої невдачі. Вони просто починають шукати інший спосіб.

* * *

Увечері нова Імперська арена почала заповнюватись. Команди збиралися на центральній площі. Одна за одною. Під гербами родин. Під символами незалежних загонів. Серед них були і «Сталеві леви».
Я помітила їх майже одразу. Сталеві костюми. Знак роду Арденів.
Рейнар стояв попереду. Поруч із ним — решта учасників команди. І серед них була Ліанна.
Тепер я дивилася на «Сталевих левів» зовсім інакше. Колись я була частиною цієї команди. Нехай під маскою. Нехай під ім'ям Ворон. Я тренувалася разом із ними. Билася. Перемагала. І весь цей час Рейнар не знав, хто ховається за маскою.
Тепер я стояла навпроти нього. Знову в масці. Але вже під іншим ім'ям. Нічна троянда.
Він мене не впізнав. Поки що.
Поруч зі мною зупинився Даміан.
— Ти готова?
Я подивилась на арену. На величезні трибуни. На магічні бар'єри. На десятки команд. На Рейнара. На Ліанну.
Вона також помітила мене.
Наші погляди зустрілися. І цього разу я не відвернулася.
Я посміхнулася. Тому що Ліанна все ще вважала, що Нічна троянда — це ще одна суперниця. Вона не знала, що дивиться на жінку, яка колись віддала майже все. І яка більше не збиралася поступатися.
Нікому.
На центральному майданчику з'явився представник Імперського Комітету. Його магічно посилений голос пролунав по всій арені.
— Учасники Імперських змагань!
Шум поступово стих.
Я відчула, як повітря навколо мене ніби стало щільнішим.
Усі чекали.
— У зв'язку із перенесенням змагань та зміною умов проведення випробувань, комітет затвердив новий порядок першого туру.
Над ареною спалахнули величезні магічні символи. Один. Другий. Третій.
Я підвела голову. Серце забилося швидше.
Ні, не від страху.
Від передчуття.
Даміан стояв поруч. За моєю спиною були Чорні грифони. Кайден. Рейд. Елара. Торіан. Моя нова команда. Мої люди.
І вперше за довгий час я відчувала, що перебуваю саме там, де маю бути.
Представник комітету розгорнув сувій.
— Перший тур розпочинається завтра вранці.
Трибунами прокотився гул.
— Усі команди мають прибути на арену у повному складі. - він зробив паузу, а потім додав: — Завтрашнє випробування стане командним.
Я відчула, як Даміан трохи повернув голову. Рейд підвів погляд. Елара напружилася. Торіан схрестив руки. Навіть Кайден перестав усміхатися.
А потім маг сказав:
— І лише після початку першого туру ви дізнаєтесь, хто стане вашим супротивником.
Я поволі усміхнулася.
Ну що ж, тим цікавіше.
Я ще раз подивилася на команду «Сталевих левів». На Рейнара.
Він стояв далеко. Але в якийсь момент наче відчув мій погляд. Підняв голову. Наші очі зустрілися. Усього на секунду. А потім між нами спалахнув магічний бар'єр.
Я відвернулася першою. Бо тепер минуле залишалося з іншого боку арени. А попереду було справжнє і майбутнє.
Перший тур.
Перша справжня битва.
І, можливо, зустріч із людиною, яку я колись любила… Вже як із противником.
Я поправила маску.
Даміан глянув на мене.
— Що?
Я посміхнулася.
— Нічого.
Він примружився.
Я повернулася до арени.
— Просто мені здається, що завтра буде дуже цікавий день.
І чомусь у цей момент я була абсолютно певна. Я не помилилась.