Розділ 17.1

Новина прийшла за кілька годин. Імперський комітет офіційно оголосив нове рішення.
Змагання переносились. До того ж не на іншу арену поблизу. В інше місто. Тому що територію старої арени було визнано небезпечною.
Стародавній лабіринт продовжував залишатися нестабільним. Маги Комітету не змогли відновити його структуру. Отже, продовжувати змагання там ніхто не збирався.
Командам дали тиждень. Зібрати речі. Підготуватись. І перебратися до нового міста.
Табір миттєво ожив. Хтось тішився. Хтось обурювався. Хтось уже обговорював дорогу.
Я стояла поруч із Даміаном і дивилася, як члени Чорних грифонів збирають спорядження.
— Тиждень, - задумливо сказала я.
— Мало?
— Дивлячись нащо.
Він глянув на мене.
— Ти вже щось задумала.
— Можливо.
— Мені починати хвилюватися?
— Пізно.
Він посміхнувся. Але в цей момент до нас швидко підійшов Рейд.
По його обличчю я відразу зрозуміла. Щось сталося.
— Знайшли, - сказав він.
Даміан миттєво став серйозним.
— Кого? - спитала я.
— Мага.
Я напружилася.
— Якого мага?
Рейд глянув на мене.
— Того, що змінив маршрут лабіринту.
На кілька секунд усе довкола наче зникло.
— Де він?
— Даміан має людей, які з ним працюють.
Я глянула на герцога.
— Ти знайшов його?
— Я ж сказав, що розберуся.
У його голосі не було жодної краплі самовдоволення. Лише холод.
— Він зізнався?
— Ще до того, як йому встигли пояснити наслідки.
Я повільно видихнула.
— І хто йому заплатив?
Даміан глянув мені просто у вічі. Хоча відповідь я знала і так.
— Ліанна.

* * *

Мага доставили до Імперського комітету під охороною. Я не була присутня на першому допиті. Але пізніше Даміан розповів мені достатньо.
Ліанна знайшла мага ще до початку випробування. Заплатила йому. Дала артефакт, за допомогою якого можна було тимчасово втрутитись у систему маршрутів.
Вона не могла знати, що саме зміниться. Не знала, що не потрапить до лабіринту. Але чудово розуміла інше. У змішаній групі буде Рейнар. І я буду.
Вона хотіла розділити нас. Відправити мене іншим маршрутом. Зробити так, щоб я не опинилася поруч із ним. Або ...
Я стиснула пальці.
Або зробити так, щоб я взагалі не вийшла із лабіринту.
Але замість звичайної зміни маршруту втручання активувало давню пастку. Ту саму. Пов'язану із фуріями.
Коли справа дійшла до офіційного розгляду, Ліанна виглядала ідеально.
Бліда.
Перелякана.
Слабка.
Вона сиділа поруч із Рейнаром і дивилася на всіх так, ніби сама була жертвою.
— Це неправда, — тихо промовила вона.
Я стояла осторонь. Даміан - поряд зі мною.
— Я ніколи не робила нічого подібного.
Маг повторив свої свідчення. Розповів про гроші. Про артефакт. Про зустріч. Але Ліанна лише похитала головою.
На її очах з'явилися сльози.
— Я не розумію, чому він таке про мене говорить.
Я мало не засміялася.
Рейнар підвівся.
— Маєте докази?
Представник комітету насупився.
— Його свідчення…
— Це не є доказом.
Я подивилася на Рейнара.
Звісно.
Він знову вибрав її.
Навіть зараз.
Навіть після того, як через її вчинок лабіринт було зруйновано.
Ліанна тихо схлипнула.
— Рейнар ...
Він обернувся до неї. І вираз його обличчя змінився. Став м'якше.
— Все добре.
Я відчула, як поряд зі мною напружився Даміан.
— Ні, - тихо сказала я.
Він глянув на мене.
— Що?
— Нічого.
Але це не було нічого. Я раптом зрозуміла. Мене більше це не злило.

Раніше я намагалася б довести. Сперечалася б. Пояснювала. Намагалася б змусити Рейнара побачити правду.
Тепер…
Тепер я дивилася. І розуміла, що це не моя проблема. Він сам зробив свій вибір. І йому самому доведеться жити із наслідками.
У результаті Рейнар домігся свого. Він вимагав переглянути рішення. Заявив, що без прямих доказів Ліанну не можна виключати із змагань. Він нагадав, що вона є офіційним членом команди. І після довгих суперечок комітет погодився. Ліанні дозволили продовжити участь.
Я дивилася, як вона виходить із зали поряд із Рейнаром. І в якийсь момент вона обернулася.
Наші погляди зустрілися.
Вона посміхнулася. Зовсім несильно. Так щоб цього ніхто більше не помітив.
Я теж усміхнулася. Бо тепер я знала. Ліанна вважала, що знову перемогла. Вона думала, що вигнала мене з команди Рейнара. Здобула місце на змаганнях. Позбулася загрози.
Але вона не знала найголовнішого.
Я більше не збиралася грати за її правилами.

* * *

Увечері я повернулася до своєї кімнати.
Даміан займався підготовкою до переїзду.
Рейд кудись пішов. Інші займалися своїми справами.
У таборі було незвично тихо.
Я дістала сувої. Знову розклала їх на столі.
Дві частини.
Дві половини однієї таємниці.
Я провела пальцями за пошкодженим місцем.

«Кров фурії та накресленого прокинуться лише тоді, коли…»

Коли що?
Коли вони опиняться поряд?
Коли добровільно поєднають кров?
Коли опиняться у смертельній небезпеці?
Я не знала.
І це дратувало.
Я нахилилася ближче. Провела долонею над ушкодженим текстом.
Нічого.
Забрала руку. І раптом завмерла.
Сувій нагрівся.
Я насупилась.
— Що ще?
Золотисте світло повільно пробігло по краях пергаменту. А потім зупинилося на пошкодженій частині.
Я затримала подих.
На порожньому місці з'явилася чорна тонка лінія. Потім ще одна. Немов хтось писав просто зараз.
Я різко випросталась.
На сувої проступили слова. Але це був не той рядок, який я намагалася відновити.
Усього кілька слів.

«Суджений вже прокинувся».

Я відчула, як серце пропустило удар.
Даміан?
Я зробила крок назад.
В цей момент двері моєї кімнати повільно відчинилися.
Я різко обернулася.
На порозі нікого не було. Лише темний коридор. Порожній.
Я повільно підійшла ближче.
— Даміан?
Тиша.
І раптом просто за моєю спиною пролунав тихий голос. Той самий. З лабіринту.
— "Ні, маленька фурія. - я завмерла. — Ти ще не розумієш. - по шкірі пробіг холод, а голос тихо засміявся.  — Твій суджений пробудився не сьогодні."
Я повільно повернула голову до сувоїв. Чорні літери на пергаменті спалахнули яскравіше. А голос прошепотів:
— "Він прокинувся того дня, коли зустрів тебе вперше."
Я перестала дихати. Тому що у цей момент зрозуміла. Якщо це правда ... То Даміан міг бути пов'язаний зі мною набагато довше, ніж я думала.
І, можливо…
Наша зустріч взагалі була не випадковістю.