Частина 1

Усе завжди починалося однаково: вона, цигарка, це місце і холодний вечір. Відтоді як у шістнадцять вона вперше спробувала курити, Софія намагалася ухвалювати правильні рішення саме так — у тиші, під якийсь український рок чи будь-що інше, на що натрапить в Apple Music.

І цей вечір був справді особливим. Не тому, що в її житті постав складний вибір, а радше через його повну відсутність. Коли тобі двадцять сім, ти безробітна і, найімовірніше, самотня — світ уже не здається таким, як у двадцять.

Цигарка в роті повільно дотлівала. Вітер роздував її каре, яке так і липло до блиску на губах. Вона дивилася на зоряне небо, тягнучи до рота чашку з кавою — міцною, без цукру та молока. В її голові було занадто багато думок: від того, що перекусити перед безсонною ніччю, до того, що взагалі робити далі.

Вам цікаво що трапилося?

Місяць тому керівник звільнив її за те, що вона відмовилася йти на домовленість із замовником. Той хотів ризикнути каркасом споруди заради власного его. Вона прямо відповіла, що він не тямить, чого хоче, а у відповідь почула, що «жінкам не варто братися до серйозної роботи». Це стало останньою краплею.

Та не подумайте, Софія справді любила те, чим займалася. Це вселяло в неї так необхідну надію на те, що вона важлива і допомагає іншим. У часи війни їй пощастило не зазнати прямих утрат, і вона вважала своїм обов’язком створювати й будувати те, що зараз зруйновано. Але компанія мала інші «наративи». Це було місце, де люди були вдячні тільки за гроші, і в колектив вона так і не вписалася. Керівник, який колись сам просив її приєднатися до команди, почав скидати на неї бездарні дрібниці. Тоді вона вирішила, що краще вже бути без роботи — тим паче, заощаджень мало вистачити ще на кілька місяців.

Потім були спроби влаштуватися на роботу, кілька побачень і той сп’янілий вечір, про який краще просто забути. А далі, після всіх невдач, що сталися протягом двох тижнів, мама нагадала, що Софія так і не оформила спадщину як слід. Це було максимально недоречнона її погляд в цей момент. Невже мама не розуміє що це не на часі, але пізніше, лежачи у ванній, вона подумала, що й справді варто це зробити.

І ось тепер вона тут. Минув десяток років відтоді, як вона почала віднаходити себе в цьому місці. Вона любила його, любила цей дім, любила ці спогади… любила, коли вона ще вміла любити.

Три роки її не було в цьому прекрасному місці…

Три роки вона побивалася в агонії та збирала серце по шматочках.

Три роки відтоді, як тут померли її найдорожчі — бабуся та дідусь.

Це моя перша робота. Я трохи хвилююся, але щиро вірю, що ця історія сподобається вам так само, як подобається мені. До зустрічі!